Пам’ятаю, як в 2014-15 роках звідусіль доходила інфо, що медведчуківці створюють щільну сітку ГОшок з різноманітним направленням діяльності – від антикорупційних до мизамирців і всяких мамських\псевдокультурних рухів.А ми, лохи (в розумінні провладних), тоді не думали ні про яку корупційов. Про корупційов нам розказали пізніше. Тоді ми гарячково годували, вдягали, маскували наших захисників, возили їм воду, пічки і хоч якісь гаджети.
А вони готувались. І коли зібрали сили — вдарили. І перемогли.
Ми втратили час. Ми займаємось найгіршою політикою — політикою гасіння пожеж. Ми дочікуємось повної дупи — а вже тоді виходимо на мітинги (які, до речі, прекрасно навчилась нейтралізувати гебня засобами фальшмайданів). І щоразу ці мітинги все більш знецінюються.
Панове, так ми дограємось до мишей (себто до навальненків українського розливу). Імітинги швидко перетворюються на фотосесію на фон злих копів.
Це дуже погано, друзі. Нам пора робити щось на випередження. Ми втратили час, коли треба було створювати свої ГОшки з залученням юристів, з залученням фінансування для груп юридичного реагування — адже ми знали, що почнуться репресії. Замість цього ми розводили срачі щодо ялової Справи Громад.
Ялова — ну й біс з нею. Ми ж нікуди не ділись.
Ми застрягли в інформаційній війні як доісторична муха в бурштині (який тепер не крадуть, бо шмарклі так сказали). Ми спочатку борсались, а потім в’язли все більше і більше. Аж поки не завмерли безсило. Поки не дозволили вирішувати за нас. Поки не стали слухняною масою, яка біжить по інформаційно-лабораторному щурячому лабіринту, завбачливо заготовленому для нас в кремлівських кабінетах: перейдені червоні лінії, не перейдені...
Зупиніться. Озирніться.
Те, що ще вчора було табу, про що всі знали, що це — наша смерть — сьогодні вилазить з вікон Овертона, які щедро відкривають зелені большевики по всьому периметру України.
Ми втратили час, слухаючи інспіровані кремлем срачі щодо того, зрадник Зє чи не зовсім. А може, якщо отак в профль — то не дуже зрадник, а просто маріонетка наших олігархів. Ми втратили перевагу у смислах. Ми не назвали зрадників зрадниками. Саме тому вони досі мають право голосу, можливість вкидати кремлівські методички під виглядом своїх...
Ми втратили час, поки слухали “нєфсьотакоднозначно”
Залишилось мало.
Найбільша загроза — не портнов і не шарій.
А ті, хто кажуть: шарій-портнов, звісно, гівно, але те, що вони кажуть — неоднозначно.
Ті, хто каже: Зє — не зрадник, просто некомпетентний. Нічого страшного в Парижі-Омані не сталось.
Вони приспали здорові сили. Вони нас приспали. А потім збудять — в огні і окраденими.
Пора виходити з анабіозу і думати над іншими шляхами боротьби. З урахуванням всього, що провтикали. Шукати інші методи спротиву.
Час визнати програш. Називати речі своїми іменами. Анексія України. Розвал України. Втрата державності. Нав’язування совка. Нав’язування диктатури. Повернення темників для ЗМІ. Повернення репресій. Ось наша реальність.
Маємо при владі російських гауляйтерів, чия мета — знищення України.
Визнання хвороби — 50% одужання.
P.S.Чомусь таємниче мовчить діяспора і наші зарубіжні друзі. То коментували кожен крок української влади — тепер набрали в ротяки лайна. Бо прокоментувати — себе замазати зеленими шмарклями. Мертво мовчать посольства, які за Порошенка не оминали коментарем жодної гучної події (не стільки гучної, як розігнаної проросійськими силами). Мовчать про “правозахисницю” Ноздровську. Мовчать про чиновницю Гандзюк. Мовчать про Свинарчуків, і навіть свинок не кидають.
То чого ж ми мовчимо? Чого дозволяємо їм комфортно мовчати в шматочку? Хай позвиваються.
Штурхати колишніх крикунів, щодня макати їх їхнє гівенце, підкріплювати процес скріншотами їхніх висловлювань — перший рівень боротьби в умовах поразки.
Політика “забути всі суперечки і об’єднатись з усіма силами проти Зє” згубна. Приклад — Молдова, там вже наоб’єднувались практично до втрати держави.
Пора відділяти зерно від полови.
І це лише перший крок.
Далі буде...
