Володимир Путін і Олександр Лукашенко - не природні однодумці. Російський президент вважає автократа з Білорусі свавільним союзником. Єдине, що об'єднує двох лідерів, - це бажання утримати владу за будь-яку ціну, жорстоко репресуючи політичну опозицію.Вони також розділяють однакове сприйняття Заходу загалом і Європи зокрема. Скільки б західні демократії не наполягали на дотриманні міжнародних правил і норм, вони, зрештою, в'ялі й слабкі, - пише
Financial Times.
Кричущі порушення міжнародних законів інколи змушує ЄС щось робити. Але санкції незмінно не дотягують до рівня, на якому вони б завдали реального економічного болю, здатного змінити розрахунки Кремля щодо ціни й вигоди його поведінки. І покарання можуть служити його меті. Націоналізм Путіна виставляє Росію як країну під вічною загрозою агресії Заходу. Санкції вписуються в це твердження.
"Це той розрахунок, на якому базувалася анексія Криму й окупація території на сході України. Він же переконав Москву підтримати Башара Асада в Сирії, вбити ворогів режиму за кордоном й арештувати Олексія Навального вдома. Розрахунок також заохочує російські втручання у західні вибори й кібератаки, організовані Кремлем", - йдеться в статті.
Можна сміливо зробити ставку на те, що Лукашенко розділяв цю віру в безкарність, коли наказав викрасти пасажирський літак Ryanair з метою викрасти опозиційного журналіста Романа Протасевича. Зважаючи на реакцію Європи до цього часу, він, схоже, мав рацію.
Відповіддю ЄС на це зухвале повітряне піратство стала порада авіакомпаніям уникати повітряного простору Білорусі, а також заборона літакам "Белавіа" приземлятися в європейських аеропортах. Ключові чиновники режиму теж можуть зіштовхнутися з замороженням активів й забороною подорожувати. Незручно? Так! Чи загрожує це владі Лукашенка? Навряд чи.
Не відомо точно, чи Путін відверто підтримав дії Лукашенка. Європейські дипломати кажуть, що можна напевне сказати, що російський президент був поінформований. У всякому разі, санкції ЄС тепер твердо закріплять Лукашенка в російському таборі. ЄС ніколи не зможе легко досягти згоди щодо санкцій. 27 країн-учасниць мають різні інтереси й різні історії. Німеччина, Італія й Франція зосереджені на економічних можливостях в Росії. Для Польщі й країн Балтії безпека стоїть на першому місці. Ангела Меркель, однак, вручила автократам козирну карту.
Мало хто може зрівнятися з канцлером Німеччини у її риторичній вірності міжнародній системі на основі правил. Амбіції Путіна, однак, абсолютно протилежні. Він хоче повернути політику сфер впливу великих держав. Ніхто не сумнівається, що Меркель щира у своїх переконаннях. Німеччина здобула велику вигоду від багатосторонності. Але все ж Меркель майже завжди закликає до поміркованості, коли розмова заходить про захист міжнародних правил.
Частково це може бути пов'язано з часом. Меркель зайняла свою посаду незадовго до того, як США вторглися в Афганістан й Ірак. І ці кампанії навряд чи можна назвати найкращою рекламою для рішучого втручання заради збереження міжнародного порядку. Також певну роль грає темперамент. Як і багато інших центристів, Меркель здатна поєднувати поміркованість з ваганнями.
Меркель серйозно ставиться до своєї ролі чемпіона німецької промисловості. Зовнішня політика через це ретельно налаштовується, щоб уникнути шкоди для легендарного німецького експорту. Тож Берлін очолив зусилля з просування інвестиційної угоди ЄС з Китаєм на тлі дедалі більшої зневаги Пекіну до міжнародних правил. Також Угорщина стала великим промисловим вузлом для автомобільної індустрії Німеччини. Хоча угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан штовхає свою країну до авторитаризму. Меркель постійно "тиснула на гальма", щоб не дозволити ЄС змусити Угорщину дотримуватися демократії.
У питанні Росії випробуванням для Меркель став газопровід через Балтійське море, який повинен транспортувати російський газ в Німеччину. "Північний потік-2" майже збудований. Він одночасно може знищити енергетичну політику ЄС, дати стратегічну економічну безпеку Кремлю і ослабити Україну. Закриття цього проекту стало б демонстрацією серйозних намірів Заходу захистити порядок на основі правил. Але це призвело б також до значних збитків для німецького бізнесу.
Ігноруючи благання США й багатьох європейських урядів зупинити проект, Меркель встановлює чітку межу для реакції Європи на злочини Кремля. Путін може робити, що заманеться, знаючи, що Берлін стримає реакцію ЄС. Санкції можуть вколоти, але вони не поранять. Меркель не має права скаржитися на те, що інші вважають її союзником автократів.
