Росія активно пропагує міф, начебто московське православ’я зберігає церковнослов’янську мову, яку створив Кирило і Мефодій ще у IX сторіччі, і начебто ця мова — святиня як мова богослужіння. Цим маніпулюють російські церковники навіть в Україні, хоча ця мова має мало спільного із оригінальною церковнослов’янською, бо є російською редакцією, утвердженою Петром І.«Насправді це величезний міф. Церковнослов’янська мова, якою моляться в російських церквах, дуже мало має спільного з Кирилом і Мефодієм. Це є вихолощена, відредагована і уніфікована в московських канцеляріях мова кінця XVII — початку XVIII сторіччя. Це та редакція церковнослов’янської, яку Петро І у свій час дозволив», —
зауважив історик Василь Кметь.
У фонетиці та граматиці українська мова має понад 20 спільних рис із білоруською, чеською, словацькою, польською, хорватською та болгарською мовами. Із російською — лише 11.
[size="5"]
Руська писана ділова мова[/size]
За словами кандидата історичних наук Василя Кметя, у XIV — XVI сторіччях існувала середньоукраїнська мова. На її прикладі можна побачити, як руська писана ділова мова повністю відрізняється від староболгарської чи архаїчної церковнослов’янської.
«На розвиток мови впливає культурне середовище, торговельні зв’язки, читання певної літератури, взаємовпливи з іншими мовами», — додав Кметь.
[size="5"]
Вплив інших країн[/size]
Від XIV сторіччя значна частина нинішньої території України потрапила у Велике Литовське князівство, згодом — у Річ Посполиту. Руська стала офіційною мовою у Литовському князівстві.
Русини палко захищали свою мову. До прикладу, у середині XVI сторіччя Литва і Польща підписали Люблінську унію, за якою об’єдналися в єдину монархію — Річ Посполиту. І українська шляхта не стидалася скаржитися навіть самому королю, якщо її мовні права порушували.
«Маємо кілька листів, коли сеймики Волинської землі, Київської землі збиралися і писали гнівні листи до короля з вимогою дотримуватися акту Люблінської унії і не писати до них іншою мовою, бо тих мов не вчили ні їхні батьки, ні діди, а наша мова є отака і руською мовою треба до них писати», — зауважив Василь Кметь.
У Московії церковнослов’янська мова, яка стала основою для російської, майже не мала впливів від інших мов. Усі іноземні віяння сприймалися вороже, тому їхня мова законсервувалася. А ось українська, народна давньоруська, активно запозичувала слова від сусідів.
Філологиня Уляна Добосевич зазначила, що цьому сприяли історичні обставини:
- утворення Речі Посполитої з частиною України;
- Великого Литовського князівства;
- Австро-Угорщини;
- Австрії;
- Польщі.
[size="5"]
Переклади Біблії[/size]
На території України вільно ставилися до мови навіть у перекладах Святого Письма. Ще у XVI сторіччі архимандрит Григорій із Сянока, переписуючи Пересопницьке Євангеліє, додавав у текст пояснення певних слів, які не зрозумілі у наших широтах. Наприклад, що елліни — то греки, що певні грошові одиниці біблійні можуть бути співвіднесені з грошовими одиницями в сучасній Речі Посполитій.
Пересопницьке Євангеліє / Фото Фонду пам’яті блаженнішого митрополита Мефодія«Іноді бувають кумедні курйози, коли образ верблюда, який, очевидно, не був знайомий перекладачеві, викликав у нього певні запитання. Асоціація з голчиним вушком дозволила йому пояснити це явище як ужище великоє, тобто великий змій, великий вуж», — розповів Кметь.
Із того періоду маємо і документальні свідчення, що руської мови взагалі не розуміли московити. Вони називали її литовською. За словами історика Кметя, коли посли Хмельницького чи інших гетьманів прибували в Московію, тамтешні писарі фіксували, що говорили або привезли письмо по-литовськи. Хоча це була руська мова.
[size="5"]
Мовне насилля[/size]
Ще у Московському царстві, у тій частині України, яка мала нещастя потрапити у лабети царя-батюшки, почалося мовне насилля. Щойно Богдан Хмельницький уклав з ними Переяславську угоду у 1654 році — лише тимчасовий військовий союз, а не возз’єднання, — то одразу цар вчепився у горло всьому, що свідчило про українську ідентичність, а це передовсім мова.
Філологиня Добосевич відзначила декілька основних точок, які на сучасний манер можна назвати політичними технологіями Росії: церква, мова, освіта. Московський патріархат з 1680 років почав контролювати і діяльність Києво-Могилянської академії.
У той же період московити намагалися редагувати книжки й втручатися у тексти, які готували до друку в українських друкарнях і типографіях, зокрема в Києво-Печерській лаврі. З’явилися перші редакторські вимоги, які спершу називали боротьбою за чистоту віри.
[size="5"]
«Вклад» Петра І[/size]
Головний антигерой для української мови — імператор Петро І. Він почав наступ і першим охрестив українську мову «наречием великого русского языка». Намагався взагалі усунути її як мову викладання у навчальних закладах.
Кульмінація боротьби з українською мовою припала на 1720 рік, коли видали указ Петра І із забороною друку нових книжок у Київській і Чернігівській друкарнях. Ті книги, що вже друкувалися, зобов’язали видавати відповідно до великоросійського правопису.
У XVIII сторіччі, коли європейські літературні мови уже сформувалися, українська мова максимально наблизилася до витвореної літературної. Зокрема завдяки перекладу Пересопницького Євангеліє. Водночас, Петро І заявив, що вона є діалектом для побутового вживання.
[size="5"]
Мова як загроза імперії[/size]
Мову підневільної нації імперія сприймала як загрозу. Це означає, що мова таки має велике значення для усвідомлення себе як нації. У 1730-х роках російський уряд пішов ще далі і почав вимагати від Гетьманщини писати офіційні листи лише російською. Таким чином у Московії намагалися уніфікувати й запровадити у вжиток «великорусский язык».
Катерина ІІ продовжила політику Петра І. За її правління українську мову вже цілком витіснили з діловодства, за нею намертво закріпили принизливу кличку «малороссийское наречие». Мовне питання стало одним із провідних до кінця XVIII сторіччя, коли повністю знищили автономію Гетьманщину і Запорізьку Січ, а українські землі включили в адміністративний устрій Російської імперії.
Упродовж 300 років цар і російські науковці називали українську мову «противную слуху», селянським, меншовартісним нарєчієм. Цей наратив міцно закарбувався у мізки людей. Російська еліта спочатку сприймала «малороссийский язык», як щось кумедне і несерйозне, але щойно зрозуміла, що вона несе окрему ментальність, то сприйняла це вельми гостро.
Таке ставлення особливо помітне на прикладі однієї особи — Тараса Шевченка. Ним росіяни захоплювалися як академіком, але коли побачили, що мова і вірші для нього не забавка, а його світогляд і ним він об’єднує народ, тоді це викликало категоричний опір.
«І звідси ми маємо оці репресії стосовно Кирило-Мефодіївського товариства, проти студентських гуртків, у Київському університеті», — зауважив Кметь.
[size="5"]
Валуєвський циркуляр та Емський указ[/size]
У московській ідеології XIX сторіччя дуже чітко закріпився стереотип, що у нас спільні віра, царська влада, походження і мова. А щоб ніхто не засумнівався у цьому, імператор Олександр ІІ видав сумнозвісні Валуєвський циркуляр та Емський указ, за якими категорично забороняли і карали за українську мову всюди: у театрі, в книжках, у публічному просторі. Усе, щоб знищити її назавжди.
«XIX сторіччя — це час, коли національними мовами в Італії, Великої Британії, Франції виходять десятки тисяч книг, це формує їхню свідомість,а ми маємо період стагнації, коли в Україні підросійській не видано жодної книжки», — акцентував Кметь.
[size="5"]
Вплив комуністів[/size]
Все ж, українська інтелігенція того періоду прокинулася від зомбування і стала переконувати свій народ і самих себе, що українська — така ж повноцінна мова, як будь-яка інша. І якщо царська цензура — це була тільки зовнішня заборона, то значно страшніше було втручання у внутрішню структуру мови, що руйнувало її зсередини. Це сталося вже за комуністів, у 1930-х роках.
«Ми побачимо, на перший погляд, невеличкі зміни, але їх було багато. Наприклад, скасування форм кличного відмінка. У результаті маємо те, що донині кличний відмінок не часто вживаний, а вартувало би, бо це самобутня риса української мови», — наголосила Добосевич.
Червоний прапор”, 13 березня 1919 року / Фото “Аргумент"Окрім того, форми «ходімо, співаймо» переробили на російський манер «давайте ходити», «давайте співати», що неправильно. Лексику теж змінювали. Слова «садовина» і «городина» замінили на безликі запозичення «овочі» й «фрукти», «сповиток» — на «пеленка» чи «пелюшка». Назву галактики «Чумацький шлях» — на «Молочний шлях» тощо.
Масово впроваджували зміни, щоб якнайбільше наблизити українську до російської, зробити з неї діалект. Таким чином позбавляли мову її особливостей. Згодом московські ідеологи апелювали до зміненої мови, мовляв, погляньте, скільки схожого у неї з російською.
«Українська мова має близько 80 рис відмінних від російської мови і понад 30 рис абсолютно унікальних, яких немає в жодній іншій слов’янській мові. Вона є навіть ближчою до західнослов’янських мов, аніж до російської мови», — підкреслила Добосевич.
[size="5"]
Мова — код нації[/size]
То що ж таке мова для нації? Це не лише спосіб спілкування, вона несе глибоку інформацію про цей етнос і його ментальність, вона відображає наш спосіб мислення. Через сучасну мову передається дуже багато важливих психологічних моделей розуміння дійсності, розуміння світу.
Наприклад, російською фраза «женится на ней». Прийменник «на» означає дію над кимось. Тобто у Московії чоловік мав у сім’ї більші права, ніж жінка, вона була нижча у суспільстві. Українською це перекладається як «одружитися з нею», як союз рівних між собою, бо у нашій ментальності чоловік і жінка були рівноправними у сім’ї. І таких прикладів чимало.
«Українською мовою — “виховувати”, російською — “воспитывать”. Українською “виховувати” — від слова ховати дитину від зла, від злого ока, від поганих вчинків. А в російській “воспитывать” — банально від слова “питать”. “Больница” — від слова “боль”, “лікарня” — від слова “ліки”, “лікувати”. “Громадянин” — від слова “громадити”, “збирати докупи”, тобто громадянин як частина якоїсь цілісності. А “гражданин” — від слова “городянин”, просто мешканець міста», —розповіла Добосевич.
Філологиня наводить українське слово «перемогти» і російське «победить». Перемогти від слова «могти», тобто це так зване модальне дієслово, яке вказує на можливість людини чинити якусь дію. А в російській мові «победить» — «по беде», тобто те, що відбулося після якоїсь біди. Якась пасивність в слові «победить», перечекав біду і вже «победа».
То що варто запам’ятати? Українська і російська — це повноцінні, цілком різні мови. А кожен носій будь-якої рідної мови є одночасно й носієм неповторної ментальності свого етносу. Тому мова таки має значення.
