Атака російських сил на дитячу лікарню в Києві є очевидним прикладом навмисних дій з боку Москви. Аналіз відеозаписів, на яких видно влучання ракети Х-101 у будівлю лікарні, підтверджує, що об'єктом атаки була саме медична установа. Ракета продемонструвала керований політ за заданими координатами, не свідчачи про некероване падіння, що виключає версію про випадкове влучання через збій у ППО або інших системах. Відсутність слідів загоряння паливних засобів або інших механічних несправностей також підтверджує, що атака була ретельно спланована. 
Про це
пише Інститут Роберта Лансінга (RLI)
Будівля Міністерства оборони України розташовується менш ніж за півмилі на південь від зони удару, однак траєкторія ракети не вказує на те, що вона могла бути спрямована на цю ціль. Лікарня розташована в густонаселеній місцевості, що означає, що російські військові брали до уваги потенційні жертви серед мирного населення, ухвалюючи рішення про нанесення удару.
Цей інцидент вписується в шаблон тактики російських військових, націленої на медичні установи під час повітряних операцій. Прикладами таких атак є випадки в Сирії, включно з ударом по лікарні, підтримуваній "Лікарями без кордонів", а також по інших медичних установах, що призвело до загибелі мирних жителів. Цей підхід став частиною стратегії російських військових у різних конфліктах, спрямованої на придушення опору і деморалізацію місцевого населення.
У січні 2024 року в Комітеті ООН з прав людини було подано позов проти Росії, який звинувачував її в нанесенні умисних ударів по медичних установах. Документи, представлені в позові, включають відео- та аудіозаписи, що підтверджують участь російських військових у координації та здійсненні цих атак. У доказах також вказується, що в момент удару не велося жодних військових дій у районі лікарні.
Amnesty International у своїх дослідженнях підтвердила, що атаки на лікарні в Сирії були навмисними і систематичними, спрямованими на створення умов для наземних операцій. Цей підхід відображає стратегію Росії щодо використання військової могутності для досягнення політичних цілей за рахунок жертв серед мирного населення і руйнування інфраструктури.
У світлі цих фактів можна зробити висновок, що напади на медичні заклади порушують міжнародне гуманітарне право і розглядаються як воєнні злочини. Вони свідчать про систематичне застосування Росією насильницьких методів ведення війни, включно з атаками на об'єкти, не залучені до воєнних дій, що підтверджується як у Сирії, так і в Україні.
Така поведінка підкреслює неможливість повернення Росії в рамки міжнародного права шляхом дипломатичного впливу. У відповідь на такі воєнні злочини міжнародне співтовариство повинне розглядати можливість розширення можливостей України для проведення асиметричних операцій і збільшення радіусу застосування превентивних ударів по легітимних військових цілях на території Росії.
