З моменту початку війни РФ проти України російські спецслужби істотно змінили свої протоколи людської розвідки (HUMINT), відійшовши від традиційних практик часів холодної війни, заявили фахівці Інституту Роберта Лансінга. 
Про це
пише Інституту Роберта Лансінга (RLI).
Історично ці операції ґрунтувалися на особистих контактах між агентами і джерелами, яким передували великі попередні дослідження. Однак зараз кремлівські агентства активно використовують методи дистанційного набору персоналу через платформи соціальних мереж і додатки для обміну повідомленнями, що відображає зміни, необхідні у зв'язку з розвитком оперативних обмежень.
Російська розвідка тепер використовує соціальні мережі та зашифровані повідомлення для вербування бойовиків, іноді не розкриваючи їхньої приналежності. Об'єктами атак часто стають співробітники критичної інфраструктури або особи, які мають доступ до секретних об'єктів. Вербування диверсантів для диверсій, таких як нещодавній підпал берлінського металургійного заводу, пов'язаного з Diehl Metall Applications, ілюструє цю тенденцію.
Оперативників часто заманюють обіцянками фінансової винагороди. В Україні російська військова розвідка вербує людей для здійснення нападів на військовослужбовців, пропонуючи винагороду за успішні операції, часто використовуючи економічні труднощі. Однак повідомлялося також про випадки неплатежів і розчарування з боку російських кураторів.
На відміну від епохи «холодної війни», коли використовували впроваджених нелегальних агентів із давніми прикриттями, дистанційні методи дають змогу залучити набагато більше коло потенційних рекрутів. Таке розширення збільшує оперативне охоплення, але водночас підвищує ризик розкриття агентів та їхніх місій.
Відсутність офіцерів розвідки на місцях кидає виклик зусиллям місцевої контррозвідки Одним із примітних аспектів переходу Росії до дистанційних методів вербування в розвідувальних операціях є скорочення фізичної присутності офіцерів розвідки в цільових країнах. Така еволюція ускладнює роботу місцевих контррозвідувальних органів з кількох ключових причин:
Обмежений прямий нагляд
Без фізичної присутності оперативників агенти контррозвідки стикаються з труднощами при проведенні спостереження, перехопленні повідомлень і зборі дієвих доказів проти осіб, які організовують шпигунську діяльність.
Цифрова анонімність
Віддалений набір персоналу, здійснюваний через додатки для обміну зашифрованими повідомленнями та соціальні мережі, створює завісу анонімності для кураторів. Цей цифровий рівень ускладнює відстеження операцій до конкретних осіб або держав, збільшуючи оперативне навантаження на групи контррозвідки.
Децентралізовані мережі
Розосередження вербування на онлайн-платформах не дає змоги контррозвідувальним службам виявляти та контролювати централізовані центри шпигунської діяльності, які традиційно створюються навколо посольств або консульств.
Динамічний ландшафт загроз
Відсутність прямої взаємодії між офіцерами розвідки і завербованими агентами змушує контррозвідку зміщувати зусилля в бік кіберкриміналістики, цифрової розвідки і соціальної інженерії для протидії цим операціям.
Цей стратегічний поворот російської розвідки посилює проблеми, з якими стикаються фахівці контррозвідки, що вимагає інноваційних підходів до виявлення і припинення шпигунства в цифровій сфері.
Західна відплата та обмеження
Висилка російських дипломатів, багато з яких одночасно працювали офіцерами розвідки, країнами НАТО зменшила можливості Москви проводити традиційне вербування в союзних країнах. У відповідь Росія звернулася до своєї діаспори та онлайн-платформ, щоб заповнити цю прогалину, хоча експерти вважають, що військова розвідка і Служба зовнішньої розвідки (СЗР), як і раніше, побоюються надмірно покладатися на зв'язки діаспори.
Проблеми і ризики
Хоча віддалене вербування розширює сферу діяльності Росії, воно також підвищує ймовірність виявлення і компрометації. Розвідувальні операції, ініційовані в режимі онлайн, залишають цифрові сліди, які можуть бути використані контррозвідувальними службами для розкриття мереж і зриву місій.
Політичні наслідки
Поширення такої тактики створює проблеми як для урядів, так і для технологічних платформ. Протидія цьому методу може вимагати заходів, які зазіхають на конфіденційність в Інтернеті, таких як обмеження послуг VPN, обмеження доступу Росії до міжнародних платформ соціальних мереж або навіть обмеження використання Telegram, платформи, широко пов'язаної з російськими операціями. Однак ці дії загрожують непередбачуваними наслідками, включно з обмеженням свобод законних користувачів.
Така еволюція російського розвідувального підходу підкреслює зростаючу роль технологій у сучасному шпигунстві, водночас посилюючи потребу в надійних контррозвідувальних стратегіях, адаптованих до цифрової епохи, наголошують фахівці Інституту Роберта Лансінга.
