Нещодавні звіти європейської розвідки вказують на помітне посилення особистої охорони Володимира Путіна та зростання напруженості всередині російських служб безпеки. У сукупності ці сигнали свідчать про те, що режим дедалі більше стурбований внутрішніми загрозами, відповідно коригуючи свою політику безпеки. 
Ця тенденція відповідає переходу керівництва від зовнішнього ризику до внутрішньої консолідації, де основною турботою є не зовнішня атака, а дезертирство еліти, внутрішньовідомча конкуренція та запобігання державним переворотам, заявили в Інституті Роберта Лансінга (RLI).
Згідно з повідомленнями, Федеральна служба охорони істотно вдосконалила протоколи захисту з початку 2026 року. Практичним ефектом стало різке скорочення мобільності президента та перехід до контрольованих умов: звуження кола місць, що вважаються безпечними для перебування президента, скорочення використання традиційних резиденцій і збільшення опори на об’єкти, що охороняються, а також ширше використання попередньо записаних або суворо контрольованих публічних виступів. Ця еволюція типова для пізньої стадії персоналістських режимів, що перебувають під загрозою ззовні. Обмеження контактів знижує вразливість не тільки до кінетичних загроз, включаючи безпілотники, але й до внутрішніх ризиків. Перехід до бункерного управління вказує на те, що наступність командування ставиться вище за політичну сигналізацію та публічність.
Другий рівень змін відображає поглиблення недовіри всередині системи: багаторівневий огляд усіх відвідувачів, обмеження на цифровий зв’язок серед персоналу, посилене спостереження за персоналом, що перебуває в безпосередній близькості від президента, та розширення повноважень співробітників служби безпеки у сфері безпеки Москви. Ці заходи свідчать про те, що Кремль переходить від стандартного захисту до повсюдного контррозвідувального контролю, розглядаючи навіть рутинні взаємодії як потенційні джерела компрометації. Піднесення служби безпеки до рангу більш впливового суб’єкта безпеки вказує на перерозподіл влади всередині силової екосистеми.
Ключовий висновок розвідки полягає в тому, що Володимира Путіна більше турбує внутрішня змова, ніж зовнішні атаки. Це узгоджується з ослабленням згуртованості еліти в умовах затяжної війни, зростанням витрат і прецедентами успішних нападів на високопоставлених офіцерів, що підриває довіру до внутрішньої безпеки. Згадка про сценарії вбивств із використанням дронів примітна тим, що вона передбачає можливість поєднання зовнішніх методів із внутрішнім сприянням.
Повідомлення про конфлікт між Валерієм Герасимовим, Олександром Бортніковим і Віктором Золотовим свідчать про те, що інституційне суперництво досягло видимого рівня. Російське управління тривалий час спиралося на дублювання повноважень і конкуренцію між силовиками, щоб запобігти домінуванню якогось одного суб’єкта. Однак в умовах війни ця система може перейти від контрольованої конкуренції до дестабілізуючого конфлікту, особливо коли політизується пошук винних у невдачах, ресурси обмежені, а особисті прихильності розходяться. Рішення покласти на ФСО додаткові обов'язки щодо забезпечення безпеки високопоставлених осіб підкреслює занепокоєння Кремля з приводу загроз всередині еліти та необхідність відновлення довіри між відомствами.
Поточні сигнали відповідають сценаріям ризику, включаючи палацовий переворот, фрагментацію силових структур та оборонну консолідацію за моделлю фортеці, зазначають аналітики. Хоча наявні повідомлення не підтверджують швидкого перевороту, вони свідчать про систему під тиском, де довіра звужується, а керівництво ставить виживання вище відкритості. Імовірність серйозної спроби державного перевороту або примусової зміни керівництва протягом наступних 12–18 місяців оцінюється в 20–30%, а успішного перевороту — в 10–15%. Більш імовірним сценарієм вважається не повстання, а зміщення влади елітою під медичним приводом або в результаті інциденту у сфері безпеки.
Найбільш ймовірними акторами потенційних змін називають структури безпеки (ФСБ, ФСО, Росгвардія), мережу впливу Сергія Шойгу, Генеральний штаб під керівництвом Герасимова, а також технократично-економічну еліту, мотив якої — економічне виживання в умовах санкцій. Росія вступає у фазу тривоги щодо перевороту, де система залишається сильною інституційно, але довіра всередині еліти падає. Ця крихкість є логічним наслідком надмірної персоналізації влади у поєднанні з тиском воєнного часу, що підриває самі механізми, які раніше забезпечували стабільність системи.
