Американське видання
The Washington Post провело реконструкцію контрнаступів у Харкові та Херсоні, провівши інтерв’ю з понад 35 людьми – українськими командирами, чиновниками в Києві та бойових частинах, а також високопоставленими військовими та політичними чиновниками США та Європи.
Харків
Після відступу із Києва Росія зосередилася на півдні та сході, завдаючи ударів українським військам, доки із Сполучених Штатів та Європи не надійшла нова зброя більшої дальності, яка допомогла зупинити просування Москви.
«На початку вересня українські сили прокотилися сотнями квадратних миль, розгромивши росіян і здивувавши самих себе. Харківська наступальна операція показала неспроможність неукомплектованих і недостатньо оснащених російських військ утримати територію на величезному фронті. Це шокувало Кремль, а прихильникам України довело, що вони не витрачають мільярди на зброю та економічну допомогу», – констатувало видання.
Як заявив виданню генерал-полковник Олександр Сирський, який командував наступом на Харків, стосунки України з усіма партнерами одразу змінилися.
«Вони побачили, що ми можемо досягти перемоги — і що допомога, яку вони надавали, використовувалася з успіхом», – сказав генерал-полковник.
Принаймні з весни Сирський розглядав Харківщину та стратегічні міста Балаклію та Ізюм як вразливі точки для росіян, повідомило видання. Географія та розташування російських військ переконали його, що це можна зробити одним швидким ударом — в ідеалі настільки швидким, щоб Росія не змогла перегрупуватися.
«Ворог... вважав, що, оскільки в Ізюмі було сконцентровано так багато сил, а більше було розміщено на російському кордоні в Бєлгородській області, «треба бути божевільним, щоб рухатися і намагатися вдарити прямо посередині і розділити двоє», — сказав Сирський. «Але така думка була».
Сирський наголосив, що швидкість була критичною. Україна не могла б собі дозволити втрат, які завдала б лобова атака на міста. Необхідно було промчати по всьому фронту, оточивши населені пункти та змусивши противника відступити.
«Все залежало від першого дня — наскільки ми зможемо прорватися. Чим далі ми заходили, тим менше вони могли зробити, тим більше їхні підрозділи були відрізані та ізольовані під психологічним тиском», — сказав він.
У Пентагоні чиновники підозрювали, що російське керівництво не повністю усвідомлювало вразливі місця на Харківському фронті, оскільки командири на полі бою брехали. Інша гіпотеза, за словами високопоставленого чиновника з питань оборони США, полягає в тому, що Росія бачила наближення наступу, але не мала достатньо людей, щоб його зупинити.
Українці перенесли понтонні мости, сподіваючись обманом змусити росіян очікувати прямого нападу на Ізюм, а не зайти в глиб території приблизно за 30 миль на північний захід.
До середини серпня Сирський був упевнений, що план спрацює, але йому потрібно було продати його Зеленському. Він описав місію як шанс звільнити велику частину території з мінімальними ресурсами та втратами.
Увійшовши в центр Ізюма ЗСУ були приголомшені тим, що їх чекало: танки справні, готові до руху. Покинуті артилерійські знаряддя, готові до стрільби. Паливні танкери, заповнені під зав’язку. Тонни боєприпасів і легкої зброї.
«Російські війська мали все необхідне для серйозної оборони крім волі до бою і, мабуть, достатньої кількості людей. Навіть елітні російські підрозділи, що залишилися в цьому районі, кинулися навтьоки, розуміючи, що Москва не має резервної кавалерії, щоб відправити», – розповів виданню один з учасників контрнаступу.
Херсон
8 жовтня Путін призначив генерала Сергія Суровікіна першим одноосібним командиром, який очолив війну Росії на всьому театрі. Завдяки прямому контакту з Суровікіним Путін почав отримувати більш неприкрашену картину проблем на полі бою, за словами двох людей, обізнаних з цим питанням, які сказали, що раніше Путіну давали надто райдужні оцінки його вищого керівництва оборони.
«За кілька місяців окупації росіяни вирили траншеї та збудували великі оборонні споруди. Сільськогосподарські угіддя степу були невеликим природним прикриттям для атакуючої сили, а перешкодою був лабіринт зрошувальних каналів. Москва ввела свої найкращі війська», – так описують співрозмовники видання ситуацію в Херсоні.
Просування ЗСУ значно ускладнювали безкінечні мінні поля, число яких не знали навіть самі росіяни.
Місцем для розміщення головного наступу виділили територію між Миколаєвом і Херсоном — рівнинну сільгоспугіддя з невеликими деревами та загороджувальними бетонними зрошувальними каналами. «Розрахунок був таким, що ворог не подумає, що ми зробимо це там», – розповів виданню командувач операцією бригадний генерал Тарнавський, який змінив свого попередника генерала Ковальчука.
Зіткнувшись з елітними російськими десантними частинами, менш досвідчені українські військові використовували «народне мистецтво» на полі бою.
«Вони модифікували батареї в готових дронах DJI Mavic, щоб коптери могли літати в чотири рази далі. Вони отримали домішки, які використовується для надання запаху природному газу, і запустили неприємний запах у ворожі окопи. Вони приймали дрони від контрабандистів цигарок і перетворювали їх на самодетонуючу вибухівку», – пише видання.
11 листопада ЗСУ звільнили Херсон.
