Карпатські духи підказали вільним художникам, що політичне життя перед виборами проходитиме під страхом військового переворот
Викладений нижче текст не рекомендовано читати вразливим людям, ілюмінатам і політтехнологамПодейкують, що в одному тихому готелі в Карпатах, над стрімким гірським потоком в тіні сорокаметрових смерек і ялиць, зібралися чи то вільні штукатури, чи то вільні художники, щиро випили на пленері доброго віскі й спробували змоделювати той розклад сил, який буде на політичному столі України відразу після закінчення (або ж призупинення) повномасштабної війни й, відповідно, перед неминучими виборами, як парламентськими, так і президентськими.
Кажуть, що шаманили вони шаманили й от що нашаманили:
По-перше, виглядає на те, що в Україні виникнуть нові політичні сили (як оформлені у партії, так і представлені у вигляді громадських об’єднань та "типу народних фронтів").
Ветерани війни (плюс волонтери й ті, хто позиціонуватиме себе як "ветерани" і "волонтери"), можливо, стратегічно розділяться на п’ять векторів:
● "дуже злі ветерани" правого спрямування,
● "дуже злі ветерани" з неозначеним ідеологічним вектором під орудою одного або кількох яскравих і мегаяскравих харизматів-популістів,
● ветерани-технократи, прихильні до коаліції мерів та дуже помірковані,
● ветерани, системно прихильні до партії влади,
● ветерани, системно прихильні до того сектору парламентської опозиції, де гулятимуть грубі гроші.
Окрім "ветеранських" сил можуть виникнути та здобути свій шматок електорату дві такі собі умовні "партії ухилянтів". Одна буде пастися в регіонах зі значним відсотком російськомовних та у мегаполісах. Друга збиратиме голоси переважно на Заході України та за кордоном, де й далі житиме кілька мільйонів наших громадян, готових відвідати виборчі дільниці.
По-друге, рейтинги довоєнних політичних сил, радше за все, не будуть "обнулені", як дехто вважає. Ці сили, як нині виглядає з нагрітих сонцем карпатських верховин, організаційно не зіллються з новими "ветерансько-волонтерськими" та "умовно ухилянтськими" політичними брендами, а будуть взаємодіяти з ними, швидше за все, як "патронажні партії", такі собі "старші брати" і "тренерські команди".
"Довоєнні", щонайпевніше, не отримають на виборах вирішальних відсотків, але при тому збережуть вплив на рівні тих симулякрів та опудал тусовочного істеблішменту, що нині складають ледь не 70% українських політичних еліт.
По-третє, виглядає на те, що розмежування "праві-ліві" буде ще більш розмите, аніж до війни. Праве крило політикуму чисельно буде переважати, проте, за традицією, поділиться на багато фракцій, кожна з яких матиме свого вождя. Ліві, радше за все, не будуть фіксовані в одній політичній силі, але відчутно (скоріше більш ніж відчутно) впливатимуть на частину популістських брендів з розмитою ідеологічною складовою.
По-четверте, хай би що сталося, а реальне змагання за голоси виборців буде не поміж партійними програмами, а поміж "іменами". Тому всі бренди будуть персоналізованими "аж до непристойності", як і личить демократії варварського штибу.
По-п’яте, карпатські духи підказали вільним художникам, що політичне життя перед виборами проходитиме під страхом військового перевороту, але до самого перевороту не дійде, бо інстинкт політичного виживання, як відомо ще з Сивілліних книг, притаманний навіть на всю голову цілованим харизматам.
