24 серпня Україна відзначає 33! річницю Незалежності. В останні десять років символічне значення цього свята значно зросло. Це й не дивно, адже тільки боронячи Україну від зовнішнього ворога, розумієш справжню ціну цього засадничого для кожної держави поняття – НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.Ми живемо в цікаву, динамічну й драматичну добу української історії. Переконаний, що про чимало подій, свідками чи безпосередніми учасниками яких ми є, писатимуть навіть через сотні років.
Саме в ці дні українська громадсько-політична думка все більше схиляється до того, що 24 серпня повинно стати Днем відновлення Незалежності України. А і справді, чому звільнення території України від радянської окупації має називатися “незалежністю”? А як бути з досвідом державотворення минулих століть?
Могутня середньовічна держава Київська Русь (кінець ІХ – середина ХІІІ ст.), на думку Михайла Грушевського, була першою формою української державності. Вона залишила яскравий слід у світовій історії, прискорила економічний, політичний і культурний розвиток східних слов’ян і зробила їх рівноправними учасниками політичного життя Європи.
1240 року майже всі автономні князівства Русі були захоплені тюркською державою Джучидів, влада яких протрималася з перервами трохи більше століття. Одночасно на західноукраїнських землях постає Галицько-Волинське князівство, керівник якого, князь Данило, прийняв 1253 року титул “Короля Руси” і став першим східнослов’янським королем.
У середині наступного століття після битви під Синіми водами, де литовське військо спільно з військом половецького “козака” Мамая розбили золотоординців, майже вся територія сучасної України звільняється від ярма окупантів. Автономні Київське, Подільське, Сіверське, Глинське князівства входять до складу Литовської держави. Згодом, 1470 року, автономію українських князівств було скасовано, а після підписання 1569-го Люблінської Унії з Польщею, їх знову окупували. Цього разу поляки.
Протестом проти польського свавілля стала Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, унаслідок якої виникла незалежна українська держава Військо Запорозьке зі столицею в Чигирині. Але мирне життя цієї держави було дуже коротким. З 1658 до 1676 року в ній тривав період московської збройної інтервенції — “Руїна”, що був викликаний намаганнями Гетьманів Івана Виговського та Петра Дорошенка отримати визнання новопосталої козацької держави на міжнародній арені. Лівобережні козаки-сепаратисти, якими керували московські воєначальники, зрештою ліквідували козацьку державу на Правобережній Україні. А пізніша спроба Гетьмана Івана Мазепи вивести козаків із-під московської протекції не увінчалася успіхом. Він разом зі своїм союзником — шведським королем Карлом XII — зазнав поразки у битві під Полтавою…
Яскраві сторінки у літописі українського державотворення залишили Фастівська республіка Семена Палія (1685 – 1704 рр.) і повстання надвірних козаків 1768 року, коли проголошувалися незалежні козацькі держави на Правобережжі. Terra Incognita історичної науки й досі залишається Ханська Україна – держава під протекторатом Османської Імперії в межиріччі Південного Бугу, Дністра й Дунаю, яка мала власних гетьманів (найвідоміший із них – Пилип Орлик, який уклав першу Конституцію) і православних патріархів. Ця країна існувала в союзі з Кримським Ханством і вела непримиренну боротьбу проти Речі Посполитої та Московії.
Наступного разу українська державність відродилася 1917 року, коли після Універсалів Центральної Ради утворилася Українська Народна Республіка. На жаль, уже 1921 року вона знову була знищена більшовицькою Росією…
Починаючи від повстання Косинського, що відбулося майже одразу після вторгнення поляків в Україну, і аж до відновлення незалежності в 1991 році, кожне нове покоління українців повставало проти західних і східних окупантів за свободу рідної землі. Кожні 16-20 років нашими землями котилися хвилі боротьби за незалежність. Повстанці в усі часи хотіли, щоб українці були господарями на своїй землі, щоб не було ані соціального, ані релігійного, ані національного гніту. Кожне нове покоління вірить, що може змінити світ. Тисячі патріотів власними життями заплатили за право українців на свою незалежну державу. На жаль, це право доводиться ціною життів співвітчизників відстоювати й нині. Сьогодні ми повинні нарешті відкинути стереотипи минулого і осягнути справжню велич визвольних потуг наших пращурів.
Чи пам’ятаєте Ви, що вперше День Незалежності України відзначено 16 липня 1991 року — у зв’язку з тим, що 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України? Відтоді й аж до Євромайдану Україна сприймалася керівництвом Росії як маріонеткова пострадянська республіка. Яка не мала б незалежності, якби не “природний” розпад Радянського Союзу. І як тільки щось пішло не за їхнім сценарієм, одразу перейшла в наступ…
На щастя, ми, громадяни України, розуміли наше незалежне існування дещо інакше, ніж північно-східний сусід. Тож хочу нагадати основні віхи перших років незалежності. Уже 1 грудня 1991 року на всенародному референдумі понад 90% населення України підтримали Акт проголошення незалежності України. У наступні кілька років у країні сформувалася демократична політична система, закріплена Конституцією 1996 року. За 24 роки незалежності в країні змінилося п’ять президентів: Леонід Кравчук (1991 – 1994), Леонід Кучма (1994 – 2004), Віктор Ющенко (2005 – 2010), Віктор Янукович (2010 – 2014), Петро Порошенко (з травня 2014 р.). Вибори третього Президента України 2004 року стали переломними в історії держави. Вони завершилися мирною акцією протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 року і отримала назву “Помаранчева революція”. Також у грудні 2004 року було ухвалено нову Конституцію, за якою Україна стала парламентською республікою.
Після революційного піднесення прийшло розчарування діями влади і, як наслідок, реакційний процес. Результатом стало обрання Президента, за якого проголосували менше, ніж 50% виборців. 30 вересня 2010 року він узурпував владу, відмінивши на підставі рішення Конституційного суду (а не Верховної Ради, як мало бути) Конституцію 2004 року. У результаті в країні відбувся ряд системних криз і протестних акцій.
21 листопада 2013 року Кабінет Міністрів України вирішив призупинити процес підготовки до укладання угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Це спричинило масові акції протесту в Україні (Євромайдан, Революція Гідності). Результатом стало усунення четвертого президента від влади і повернення до Конституції 2004 року.
Росія заявила, що те, що відбулося в Україні було неконституційним і ввела війська у АР Крим. Після проведення псевдо референдуму 16 березня 2014 року, Росія анексувала Крим та Севастополь. Навесні 2014 року проросійські озброєні сили захопили органи влади в Донецькій та Луганській областях і проголосили створення фіктивних квазідержавних утворень. 13 квітня у Донецькій та Луганській областях розпочато антитерористичну операцію (АТО) з метою зупинити терористів і сепаратистів. Українські збройні сили поступово відновлювали контроль над Донеччиною та Луганщиною. Аж доки 25-28 серпня російські війська відкрито не перейшли кордон та окупували українську територію.
Значні втрати українських сил унаслідок оточення під Іловайськом, загроза захоплення Маріуполя та прориву російських сил до Запорізької області й Криму змусили керівництво України шукати шляхи до мирного врегулювання конфлікту. 5 вересня 2014 року підписано Мінське перемир’я — угоду про тимчасове припинення вогню, яка з поперемінним успіхом виконується й зараз. Однією з умов припинення вогню з боку сепаратистів і Росії був закон про “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей”, який Верховна Рада України ухвалила 16 вересня 2014-го, в один день із ратифікацією Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
24 лютого 2022 року розпочалася Велика війна…
Важко повірити, але нині триває найдовший період державної незалежності України за останні кілька століть. Уже отримали повну вищу освіту діти, які народилися в незалежній державі, які не знають, що таке Радянський Союз. Мойсею колись довелося 40 років водити єврейський народ пустелею, аби викорінити рабство із свідомості людей, аби змужніло покоління незалежних. Сьогодні ми лише трохи перейшли за половину цього шляху. І ми бачимо навколо реальні зміни. Бачимо молодь, яка не боїться зі зброєю в руках захищати Україну. Наша Незалежність формується зусиллями кожного з нас. Від кожного залежить те, яким буде майбутнє.
Незалежність, незалежність та ще раз Незалежність. Слава Україні!
