Коли путін зауважував задовго до виборів у США, що його Байден більше влаштовує, ніж Трамп, він не зовсім був нещирим
Призначення Хріса Райта на посаду міністра енергетики США пояснює чого побоювався путін. Адміністрація президента Байдена намагалася обмежити ціну на російську нафту 60 доларами за барель, щоби у росії не було достатньо вільних грошей для оплати загарбницької війни. Це були надзвичайно шляхетні наміри, тільки вони трохи нагадували дії перського царя Ксеркса, який наказав лупцювати море батогами за неслухняність, коли море зруйнувало збудований ним міст. Море діяло за своїми законами, а не на підставі наказів царя Ксеркса.
Ціни на нафту теж виявилися неслухняними, бо підпорядковані більше законам попиту та пропозиції, ніж наказам міністерства фінансів США.
Якщо нафти на ринку замало — ціни йдуть догори, а коли її пропозиція перебільшує попит, то ціни йдуть вниз.
Адміністрація Байдена обмежувала видобуток нафти у США, і тим об’єктивно сприяла збільшенню світової ціни нафти. За таких обставин, накази обмежити ціну нафти, зокрема, російської, були приречені на поразку.
Новий міністр енергетики США Хріс Райт є не тільки відомим у галузі бізнесменом, але й затятим опонентом тих, хто хотів би зменшення споживання нафти через побоювання зміни клімату на планеті. Є всі підстави вважати, що видобування нафти та газу зросте у США за каденції пана Райта.
Ось цього і побоюється путін, бо це загрожує обсягам продажу російської нафти.
Цілий світ споживає близько 100 мільйонів барелів на день.
Великі нафтоекспортуючі держави, такі, як Саудівська Аравія або росія мають свою частку у цих 100 мільйонах барелях. Якщо видобуток нафти у США зросте, то це призведе або до падіння цін на нафту, або до зменшення частки інших нафтових експортерів, зокрема росії. І у тому, і в іншому випадку, доходи росії від нафти зменшаться.
Послаблення позицій нафтогазових експортерів в росії має бути стратегічним пріоритетом України, оскільки це значно зменшує агресивність зовнішньої політики російського керівництва.
Ми наголошуємо у тисячу перший раз, що путін загарбав Крим у 2014 році виключно з метою вкрасти найбільші українські родовища газу. Запаси газу у Криму, зокрема у 200 мильній економічній зоні Криму, сягають 80% запасів усього українського газу.
Недооцінка цього мотиву путіна та його нафтогазових дружбанів, не давала і не дає змоги правильно зрозуміти витоки повномасштабної агресії. Мета її — примусити Україну добровільно відмовитися від 80% усього українського газу на користь росії.
Якщо би в кремлі засідали не власники нафтогазового бізнесу росії, а, скажімо, клан Євтушенкова — Лужкова, сфера інтересів яких у будівельному та телекомунікаційному бізнесі, а не нафтогазовому, то ніякої війни би не було.
Мер москви Лужков теж був російським націоналістом, але його амбіції не сягали далі бажання розбудовувати Севастополь. Також, якби при владі у кремлі були представники зернового експорту або експорту мінеральних добрив — двох галузей, які приносять чималий дохід до бюджету росії — то війни би теж не було.
І тільки наявність при владі власників нафтогазового бізнесу росії, та ще й у вигляді його найагресивнішого сегменту — пітерської шпани — є запорукою зовнішньої агресії росії.
На жаль, саме нафтогазовий бізнес росії поповнює російський бюджет більше, ніж інші галузі її економіки. Часом частка відрахувань Нафтогазу до бюджету сягала 50% усіх доходів бюджету росії.
Це пояснює чому при владі в росії був спочатку очільник «Газпрому» Черномирдін, а пізніше пітерська шпана, яка забезпечила відрахування від продажу нафти та нафтопродуктів у більших обсягах, ніж «Газпром». У повній відповідності до принципу: «Хто платить гроші, той і замовляє музику», — пітерська шпана і прийшла до влади. Щоби відсторонити цю шпану від влади, потрібно щоби відрахування нафтогазового бізнесу до бюджету росії впали нижче 20% усієї дохідної частини бюджету.
Різке збільшення видобування нафти та газу у США може добре посприяти цій меті. Особливо, якщо американські нафтогазові експортери повибивають росію не тільки з ринку європейського трубного газу, а також і з ринку скрапленого газу. Наразі росія частково компенсувала втрати від продажу трубного газу до Європи значним збільшенням продажу скрапленого газу.
Крім того, росія продає у великих обсягах продукти переробки нафти до Європи. Це вона робить, експортуючи нафту на індійські нафтопереробні заводи, з яких бензин та дизель потрапляють до Європи вже як індійський товар, а не російський. У такий спосіб росія обходить санкції і продовжує заробляти гроші для продовження агресії. Цю шпарину слід закрити. Збільшення видобування нафти у США буде сприяти тиску американських експортерів на уряд президента Трампа з метою позакривати усі шпарини. Якщо у США буде достатньо нафти, щоби вибити російських експортерів з європейського ринку, то це і сприятиме зменшенню доходів росії від продажу нафти, газу та дериватів. І це сприятиме передачі влади у росії до менш агресивних людей, ніж пітерська шпана. Тоді усі європейські країни зможуть зітхнути з великим полегшенням. І сама росія теж.
На жаль, на поточну війну ці міркування не мають впливу. Гроші від продажу нафти та газу в кремля ще не закінчилися. Тому пітерська шпана ще перебуватиме при владі деякий час.
Але розуміти за яких обставин росія стане менш агресивною нам корисно тому, що ми не можемо змінити географію і приречені межувати з росією й через багато десятиліть після завершення цієї агресії.
