Після гучної відставки у 2023 році Кирило Тимошенко знову повертається на державну арену. Спершу — у тіні, як радник міністра оборони. Тепер — за даними джерел, як претендент на посаду голови нового Держкомітету з питань інформаційної політики та стратегічних комунікацій. Усе це — на тлі відсутності бодай одного судового рішення проти нього, попри численні розслідування і медійні скандали.
Тимошенко — не просто політик. Це системний оператор потоків. Архітектор репутаційного вбивства. Лідер у тіні. Він не вигравав вибори, але завжди був ближче до бюджетів, ніж міністри. Не фігурує у кримінальних справах, але саме через нього в державу вливалися мільярди — і зникали. Він володіє особливим даром: вмінням зливати правду в каналізацію піару.
Його повернення — сигнал. Сигнал, що старі схеми не знищено. Вони — просто чекають свого часу.
Велике будівництво — велика схема
Програма «Велике будівництво» стала головним політичним брендом Володимира Зеленського у мирний час. Координатором, обличчям і неформальним «хазяїном» цієї програми став Кирило Тимошенко — на посаді заступника голови ОПУ.
За фасадом нових шкіл і доріг приховувалася система контролю за бюджетними потоками, вибудувана навколо обраного пулу компаній. Дослідження показали: значна частина підрядів розподілялась без чесної конкуренції, в закритому колі — часто серед фірм, пов’язаних з Дніпропетровською групою впливу Тимошенка і його радника Юрія Голика.
До речі, сам Юрій Голик після початку розслідувань щодо «Великого будівництва» покинув територію України. За даними антикорупційних джерел, у 2024 році йому мали вручити підозру, але він встиг залишити країну і відтоді уникає повернення. Це лише посилює підозру щодо масштабності схем, у яких фігурувала команда Тимошенка.
«Велике будівництво» перетворилося на велику машину освоєння: бюджет — свій, підрядник — свій, нагляд — умовний, відповідальність — нульова.
Охматдит: дерибан на дитячому горі
Особливе місце в імперії Тимошенка займає медична сфера. У 2021 році до «Великого будівництва» включили проєкт добудови нового корпусу Національної дитячої лікарні «Охматдит» — стратегічного об’єкта, який десятиліттями будувався через нестачу фінансування.
Саме на цьому етапі Тимошенко почав активно втручатись у процес — не як менеджер, а як куратор потоків. Гнлдноразово відбувалися спроби перехопити контроль над технічним завданням і закупівлями медичного обладнання. Ключова мета — забезпечити перемогу на торгах компаній, пов’язаних із бізнесменом Германом Фісталем (зокрема «Глобалмедгруп», «Артек Медікал»), які, за свідченнями експертів, намагалися реалізувати схеми з накруткою вартості та прив’язкою під «свої» техумови.
Паралельно велась медійна кампанія про «особисту участь Тимошенка у завершенні Охматдиту». Але в реальності — відбувалась боротьба за перехоплення ключових рішень: від формування переліку обладнання до обрання постачальників. Вирішальний спротив цьому надала Опікунська рада лікарні — незалежний орган, сформований з авторитетних медиків, волонтерів і громадських діячів. Саме вона зупинила реалізацію найнебезпечніших елементів схеми.
Зокрема, коли з'явились спроби затвердити сумнівні угоди та підписати акти без погодження з профільними лікарями, Опікунська рада забила на сполох. Після відкритих звернень, участі журналістів і тиску громадськості, частину закупівель вдалося повернути в межі логіки і бюджету. Але напруга залишилася. Тимошенко і його політичні союзники — зокрема нардеп Данило Гетманцев — не приховують свого негативного ставлення до активних членів ради, які зірвали реалізацію схеми.
Цей епізод показує не лише спробу рейдерства тендерного процесу в дитячій лікарні, а й те, як публічний супротив і професійна спільнота можуть зламати навіть схеми з Банкової. Ілюструє, що навіть у питаннях дитячої медицини Тимошенко діяв за звичним шаблоном: обхід прозорості, фіксація потоків, тиск на інститути громадського контролю. І лише завдяки запеклій боротьбі громадськості схема не була реалізована в повному обсязі.
Фісталь під підозрою, Тимошенко — недоторканний
Не так давно стало відомо, що НАБУ та САП вручили підозру буквально місяць тому Герману Фісталю — ключовому медичному постачальнику, який десятки разів фігурував у розслідуваннях про завищення цін, монополізацію ринку та фіктивну конкуренцію на тендерах. Саме компанії, пов’язані з Фісталем, вигравали тендери на мільярди гривень як у мирний час (зокрема для «Охматдиту»), так і під час війни — зокрема, на постачання обладнання у військові госпіталі, закупівлю мобільних рентгенів, операційних столів, модульних госпіталів.
Розслідування НАБУ довело: деякі з тендерів проводились за змовою, із заздалегідь визначеними переможцями. Сума збитків — десятки мільйонів гривень, а фігурантами проваджень стали ключові компанії Фісталя, посадові особи держпідприємств і... жодного разу — Кирило Тимошенко.
Попри те, що всі медійні нитки ведуть до його команди, Тимошенко уникає навіть статусу свідка. Ані підозри, ані публічних допитів. Його не чіпають — і це вказує на наявність внутрішнього «дахування», яке дозволяє тим, хто сидів ближче до Банкової, виходити сухими навіть із найбруднішої води.
Це — яскравий приклад вибіркової сліпоти антикорупційної системи. Якщо підрядник отримує підозру, але чиновник, який цей потік організував, не фігурує — це означає лише одне: запах грошей здіймається лише до певного поверху, а далі — вакуум.
Цікаві факти, які говорять самі за себе:
■ Кирило Тимошенко — єдиний високопосадовець, який не пішов під кримінальне провадження після масштабної «антикорупційної весни» 2023 року, хоча саме його фірма використовувала гуманітарне авто GM як службове, а стиль життя не відповідав офіційним доходам.
■ У 2022 році компанія «Кінокіт» отримала майже 250 млн грн із бюджету на виробництво контенту для телемарафону, не проходячи відкритих тендерів, а конкурси проводились під Тимошенкові ТЗ. Збіг? Ні — технологія.
■ У 2024 році, коли Тимошенко вже працював радником Умєрова, через структури, пов’язані з його медійною командою, Міноборони замовляло виробництво фільмів, ютуб-матеріалів і виставкових стендів — знову за прямими угодами.
■ Коли у 2022 році журналісти Bihus.Info викрили використання гуманітарного Tahoe, Тимошенко не спростував факту, а лише заявив, що поверне машину. Але пізніше її бачили на інших держоб’єктах — у новій «обгортці». Це символ його стилю: зробити схему легальною через ребрендинг.
Контроль над медичними потоками: ТЗ від Тимошенка
Після спроби втручання в закупівлі «Охматдиту» Тимошенко та його команда не зупинилися. Вони розпочали системну спробу централізувати і монополізувати весь ринок закупівель медичного обладнання — не лише в МОЗ, а й у Міністерстві оборони, ОВА, у лікарнях, що фінансуються з державного або донорського бюджету.
Механіка цієї централізації була вже відпрацьована: через технічні радницькі групи при Кабміні, комісії з уніфікації та стандартизації обладнання формувалися технічні завдання (ТЗ), прописані виключно під визначені бренди і типи обладнання, які завозили структури, пов’язані з Фісталем.
Ці ТЗ розсилались лікарням, облдержадміністраціям, військовим госпіталям — як «рекомендовані». У реальності ж це була пряма інструкція, яку чиновники боялись порушити. Той, хто пробував закупити щось інакше, ризикував перевірками, аудитами або — як у випадку з медичними силами ЗСУ — звільненням.
Командувач Медичних сил Збройних сил України, який не погоджувався на централізовану схему закупівель, був усунутий. Нове керівництво, за даними журналістських джерел, лояльно поставилось до «рекомендацій» з ОП. Відтоді військова медицина почала закуповувати саме те, що було прописано в шаблонних ТЗ — часто за ціною значно вищою за ринкову.
Жодна з цих ініціатив не мала юридичної сили. Але вони працювали завдяки страху, підлеглості і системі ручного управління, у якій ім’я Тимошенка було неформальним дозволом на безкарність. Саме тому багато лікарень намагалися уникати конфлікту, мовчки погоджуючи списки і постачальників.
Ці схеми працювали й на рівні місцевого самоврядування. Відомо, що в низці областей у 2022–2023 роках облдержадміністрації та військові адміністрації отримували «узгоджені» пропозиції на модульні шпиталі, мобільні лабораторії, медичні меблі — і в більшості випадків підрядниками знову ставали ті самі гравці.
Фінансові вигоди були очевидні: за оцінками розслідувачів, рентабельність деяких контрактів перевищувала 40%, а в окремих випадках — і 60%. Частина прибутку поверталась у вигляді неформальних «відкатів» або «лояльності» у вигляді майбутніх контрактів, медійної підтримки, гарантій уникнення відповідальності.
Потоки, які Тимошенко може знову контролювати
Повернення Кирила Тимошенка у виконавчу вертикаль, зокрема у формі створення окремого Держкомітету з питань інформаційної політики, означає потенційне відновлення його контролю над кількома стратегічними потоками державного ресурсу. Це не просто кадрове питання — це інфраструктура впливу, яку він вибудовував роками.
1. Інформаційний потік
Телемарафон, канали «Рада» та «FreeДом», закупівля інформаційних послуг, аналітики, репортажів, студій, YouTube-контенту, державні замовлення для «правильних» продакшн-компаній. Саме тут Тимошенко і його команда, включно зі студією «Кінокіт», освоїли сотні мільйонів гривень на виробництво лояльного контенту. Повернення його в «стратегічну комунікацію» відкриє можливість прямо керувати бюджетами впливу на суспільну думку — без конкуренції та журналістських стандартів.
2. Будівельний потік
У рамках відбудови України (Recovery) передбачено десятки мільярдів доларів, з яких велика частина піде на лікарні, укриття, логістику, гуманітарну інфраструктуру. Тимошенко вже продемонстрував у межах «Великого будівництва», як можна перетворити соціальний проєкт на систему ручного дерибану. Він вміє: створювати політичне прикриття, змінювати ТЗ, лобіювати «своїх» забудовників, обґрунтовувати зміни концепції без залучення громадськості.
3. Медичний потік
Після успішного часткового перехоплення закупівель у військовій і цивільній медицині, Тимошенко знову може стати неформальним куратором «уніфікації» постачання медичного обладнання — від апаратів до модульних конструкцій. Через близьке оточення та пов’язані компанії знову буде спроба нав’язати «стандартизовані» моделі для всієї країни, фактично витіснивши конкурентів.
4. Донорські та міжнародні потоки
Є ризик, що команда Тимошенка, використовуючи добрі стосунки в окремих міністерствах, спробує впливати на розподіл донорських грошей (USAID, Світовий банк, GIZ, UNOPS). Йдеться не лише про будівництво, а й про інформаційні кампанії, навчання, дослідження, технічну допомогу, які часто віддаються на аутсорсинг приватним підрядникам. Саме тут можливе формування паралельної «групи впливу», яка через формально прозорі конкурси просуває своїх постачальників.
Усі ці напрямки не мають нічого спільного з державним управлінням у публічному інтересі. Їх об’єднує одне: повернення до політики «керованої відкатності».
Інформаційна машина Тимошенка: атака, викривлення, витіснення
Кирило Тимошенко не просто знає медіа — він їх переплавляє у зброю. Після багаторічної кар'єри у сфері телевиробництва і політичного піару, він створив систему стратегічної дезінформації, де реальність вибудовується не за фактами, а за потрібною постановкою.
На відміну від класичного цензора, Тимошенко працює тонше: через продакшн-компанії, «офіційні» медіа-ресурси, телемарафон, бюджетні контракти і Telegram-канали.
Механізм впливу:
Виробництво контрольованого контенту: через студію «Кінокіт» і афілійовані фірми виготовляються репортажі, інтерв'ю, сюжети та навіть документальні фільми для каналів «Рада», «Суспільне», іноді — за контрактами з Міноборони чи іншими міністерствами. Лише за період 2022–2024 років ці структури освоїли понад 250 млн грн бюджетних коштів.
Блокування і витіснення альтернативних голосів: телеканали, які не підпорядковуються «єдиному наративу», не допускаються до телемарафону. Контроль за ефіром фактично передано в руки декількох людей, серед яких Тимошенко має стабільний вплив через особисті і бізнес-зв’язки.
Атаки на опонентів: через пов’язані Telegram-мережі поширюється компромат, чутки, дискредитація. Приклад — кампанії проти членів Опікунської ради «Охматдиту», активістів, журналістів, які публічно критикували медичні закупівлі. Ці атаки часто не залишають цифрових слідів замовника, але ведуть до конкретного результату: залякування, ізоляція, інформаційна маргіналізація.
Псевдоплюралізм: підконтрольні ресурси імітують багатоголосся — але у визначених межах. У таких форматах усі «дискусії» ведуть до одного й того ж висновку: влада має рацію, «критики» — некомпетентні або працюють на ворога.
Технологія Тимошенка — це кероване викривлення.
Це не просто пропаганда. Це побудова альтернативної реальності, де проблем немає, вороги — уявні, а єдина правда — це узгоджений відеосюжет. Вона небезпечна тим, що знищує простір для критичного мислення, змушує людей сприймати піар як політику, а брехню — як безальтернативну позицію.
Повернення Тимошенка до інформаційної політики означає не лише цензуру. Це — запуск повномасштабної кампанії з фільтрації свідомості, де будь-який незручний голос стає «ворогом», а будь-який незручний факт — «фейком».
Висновок: політичний діагноз
Повернення Кирила Тимошенка — це не кадрова перестановка. Це — політичний тест на виживання для ідеї нової України. Це сигнал, що на сьомому році правління влада Зеленського готова остаточно повернутися до старих практик — тільки тепер не під брендом Януковича, а під іменем «великих інфраструктур», «національної єдності» і «стратегічних комунікацій».
Тимошенко — це більше, ніж токсичний чиновник. Це — архітектор паралельної держави, у якій бюджети — для своїх, інформація — для лояльних, конкуренція — під забороною, а відповідальність — скасована. Він показав, що навіть в умовах війни, навіть на дитячих лікарнях, навіть на крові — можливо будувати схеми. І уникати будь-якої відповідальності.
Якщо його призначення таки відбудеться — це стане індульгенцією не лише для нього, а для всієї нової касти «недоторканних». Це — поразка не лише антикорупції. Це — удар по суспільному договору, по довірі до відбудови, по будь-якому натяку на репутаційні стандарти у владі.
Українці, які платять податки, віддають гроші на збори, кладуть життя на фронті — не для того, щоб через п’ять років на ключові потоки повернулись ті самі обличчя, з тими самими зв’язками, які вже дискредитували реформу. Не для того, щоб знову слухати пропаганду замість звітності, і отримувати підрядників по дружбі замість конкурсів.
Повернення Тимошенка — це лакмус. Якщо система його прийме назад (а вона і відторгала його, а просто приховала на час) — це означає, що вона нездатна до самоочищення. І тоді цим очищенням доведеться займатись уже не кадровими рішеннями, а політичним тиском і прямим громадянським втручанням. Тимошенка треба не підвищувати, а ізолювати від будь-якого бюджетного чи інформаційного впливу. Бо поки він при владі — ніякої відбудови не буде.
