Україна входить в смугу фінансових проблем. Про це красномовно свідчить проект постанови Верховної Ради, текст якого народився 9 червня
Проект, зареєстрований під №5607, озаглавлений «Про комплекс невідкладних заходів щодо практичної реалізації реструктуризації зовнішнього державного боргу України перед Міжнародним валютним фондом». У документі чітко пояснюється, чому ці заходи невідкладні. У 2021 році Україна повинна витратити 468,4 млрд грн на погашення державного боргу і ще 158,68 млрд грн на його обслуговування. Тобто сумарно виходить 627,08 млрд грн. А це майже половина усієї видаткової частини держбюджету і на третину більше показника 2020 р.
Автори проекту пояснюють, що, за підрахунками Міністерства фінансів, пік виплат припаде на вересень, коли за один місяць держава повинна виплатити 102 млрд грн. З цього можна зрозуміти, що на прийняття невідкладних заходів залишилося не більше трьох місяців. Інакше — або заморожування всіх бюджетних програм заради виплат за держборгом, або дефолт.
[size="5"]
Криза по графіку[/size]
Шанси на прийняття цієї постанови вельми високі. Авторами проекту №5607 виступили 36 народних депутатів з чотирьох фракцій і груп, в тому числі 26 «слуг народу», четверо з групи «За майбутнє», по троє з ОПЗЖ і групи «Довіра». Сумарно ці фракції і групи здатні забезпечити не тільки мінімально необхідні 226, але і більш 300 голосів. Особливо якщо цей проект підтримується на Банковій (а є всі підстави вважати, що це так).
За процедурою, проект насамперед повинен бути розглянутий профільним комітетом Верховної Ради, а саме — комітетом з питань бюджету. В цьому комітеті складаються 34 депутата, і рівно половина з них, 17, записалися в автори проекту №5607. Напрошується висновок, що проект повинен пройти через профільний комітет швидко і легко. А значить, він може бути винесений на голосування до сесійної зали вже в найближчий сесійний тиждень (15-18 червня).
Далі події повинні розгортатися так. У проекті записано, що Кабмін повинен вжити три заходи. По-перше, терміново підготувати і направити звернення до МВФ з пропозицією про реструктуризацію частини зовнішнього державного боргу України. По-друге, провести консультації і переговори з МВФ з метою роз'яснення позиції України щодо зовнішнього держборгу. По-третє, створити тимчасову спеціальну робочу групу з розробки комплексу невідкладних заходів практичної реалізації реструктуризації зовнішнього держборгу України перед МВФ, залучивши до неї народних депутатів — представників усіх фракцій і груп у Верховній Раді.
Автори проекту пояснюють, що ця робоча група в місячний термін після її створення має доповісти на засіданні Верховної Ради про підготовлених нею висновках і пропозиціях. Схоже, у Зеленського хочуть, щоб це відбулося ще до закінчення нинішньої сесії (16 липня).
[size="5"]
Шантаж дефолтом[/size]
І ось тепер пора обговорити найцікавіше — чого ж все-таки домагаються ініціатори цієї постанови. Тут є дві протилежні версії, причому обидві — офіційні. Обидві вони викладені в одному і той же документі — пояснювальній записці до проекту №5607.
Згідно з однією версією ми просимо МВФ реструктуризувати наш борг через пандемію COVID-19. «13 травня 2020 р. понад 300 законодавців з усього світу звернулися до МВФ і Світового банку списати борги найбідніших країн і збільшити фінансування для запобігання глобальному економічному спаду», — пояснюють автори проекту. Вони підкреслюють, що необхідно проінформувати МВФ «про наміри провести реструктуризацію зовнішнього державного боргу України перед ним як держави, яка є однією з найбідніших в Європі і піддалася значного економічного спаду під час пандемії коронавірусної хвороби COVID-19», і почати відповідні консультації з його представниками .
Отже, згідно з цією версією, вся справа в пандемії COVID-19, яка викликала у нас економічний спад. І саме через це ми змушені просити МВФ про реструктуризацію нашого боргу перед ним.
Згідно з другою версією, вся справа в тому, що ми хочемо припинити співпрацю з МВФ. «Залучення коштів від МВФ неоднозначно впливає як на економіку, так і на політичне становище країни, що викликає дискусії серед вчених, експертів і громадськості про необхідність співпраці з МВФ, — пояснюють автори проекту. — Більшість із запропонованих Україні з боку МВФ реформ були суперечливими і малоефективними для нашої держави, і тому подальші умови співпраці з МВФ повинні бути переглянуті».
У зв'язку з цим виникає питання: а що далі? Проект №5607 пропонує запустити одночасно два процеси: переговори з МВФ про реструктуризацію і роботу урядово-парламентської робочої групи, яка, не чекаючи ніяких результатів переговорів з МВФ, повинна розробити «комплекс невідкладних заходів практичної реалізації реструктуризації зовнішнього державного боргу України перед МВФ».
Це дуже схоже на шантаж: мовляв, якщо МВФ не погодиться на реструктуризацію, що ж, ми проведемо її в примусовому порядку. Якщо називати речі своїми іменами, то це, без сумніву, шантаж дефолтом.
[size="5"]
Чому на Банковій змінили стратегію[/size]
Насправді обидві версії, висунуті авторами проекту №5607, скажімо так, неправдоподібні. Якби справа була в пандемії, то Зе-влада могла б зробити такі ж кроки ще в березні минулого року. А якби справа була в «поганих реформах, які нав'язує МВФ», то Зе-влада могла б почати розрив відносин з МВФ ще раніше, у вересні 2019-го, в перший же місяць роботи нинішньої Верховної Ради.
Однак ми бачили зовсім інше. Буквально місяць тому, 6 травня, глава парламентської фракції «слуг народу» Давид Арахамія розповідав, що до 1 червня поточного року Верховна Рада прийме всі закони, необхідні для продовження співпраці з МВФ. «1 червня для нас — крайній термін. І уряд, і парламент, і Офіс президента мають намір дотримуватися цієї дати», — пообіцяв він.
Незабаром прем'єр Денис Шмигаль підтвердив, що Верховній Раді необхідно прийняти кілька законів. За його словами, як тільки ці закони будуть прийняті в другому читанні, «ми виходимо на переговори по тексту меморандуму на продовження співпраці і отримання траншу».
Ні про яку реструктуризацію тоді не було й мови. Тоді був (або хоча б зображувався) настрій на отримання грошей МВФ. Однак за останній місяць, судячи з усього, відносини з МВФ зіпсувалися вкрай. І у Зеленського змінили стратегію: якщо вже МВФ не дає нам грошей, давайте тоді змусимо його реструктуризувати наш борг.
[size="5"]
Чому це нікого не врятує[/size]
На закінчення замість висновків просто опишемо ситуацію в цифрах. За даними Мінфіну, з червня 2019 р. по квітень 2021 р. держборг України виріс з $68,16 млрд до $81,37 млрд, тобто на $13,21 млрд. Левова частка цього приросту була забезпечена продажем облігацій. Заборгованість по випущеними цінним паперам зросла за цей час з $51,03 млрд до $60,75 млрд, тобто на $9,72 млрд. А заборгованість перед МВФ за той же період зросла з $4,55 млрд до $5,98 млрд, тобто на $1,43 млрд.
Тепер дивимося, скільки ми повинні виплатити за зовнішнім боргом в червні-грудні поточного року. За сім місяців ми повинні виплатити, в перерахунку за нинішнім курсом НБУ, $13,56 млрд (у тому числі в піковому вересні — $3,83 млрд). З них левова частка — це, знову ж таки, виплати за випущеними цінними паперами: $12,41 млрд (у вересні — $3,55 млрд). А виплати за боргами перед міжнародними фінансовими організаціями — це тільки $1,01 млрд (у вересні — $0,27 млрд).
Припустимо, автори проекту свого домоглися. Ми реструктуризували або навіть взагалі анулювали наш борг перед МВФ (по домовленості з МВФ або ж ціною дефолту). Але це ніяк не рятує нас від боргу за облігаціями ($60,75 млрд) і від виплат по цьому боргу ($12,41 млрд у червні-грудні).
Тому реальною метою всієї цієї операції може бути аж ніяк не поліпшення фінансової ситуації. Можливо, у Зеленського просто придумали привід для розриву відносин з МВФ, щоб не виконувати ключові зобов'язання згідно з меморандумом, підписаним Зеленським та Шмигалем 2 червня 2020 р. Головне з цих зобов'язань, якого хоче уникнути Банкова, сформульовано так: «Прийняті зміни до бюджету передбачають створення бюджетної програми "Фонд боротьби з COVID-19 і його впливом". Ми забезпечимо, що цей фонд буде тимчасовим, прозорим, а його витрати ефективними... Державна аудиторська служба України за участю зовнішніх/незалежних аудиторів здійснить фактичний аудит закупівель за програмою COVID-19... на час закриття фонду, але не пізніше, ніж через 12 місяців після його створення (структурний маяк на кінець березня 2021 г.)».
МВФ чітко дав зрозуміти: немає аудиту — немає грошей. Але Зеленський і Шмигаль, звичайно, не можуть зізнатися, що вони панічно бояться проводити міжнародний аудит ковідного фонду. Їм легше спалити мости у відносинах з МВФ.
