9 червня 2021 року в інтерв’ю своєму ручному каналу «Росія 24» Путін заявив, що прямі відносини України з сепаратистами ОРДЛО «прописані у Мінських угодах, під ними стоять підписи невизнаних «республік». Більше того, Путін сказав, що тодішній Президент України П.Порошенко наполягав, на тому, щоб були поставлені підписи «керівників» цих двох «республік»: «Вони просили нас про це. І представники Донбасу не хотіли цього робити, нам довелося провести з ними досить велику роботу. Ми переконали їх, що це доцільно і потрібно зробити».
По-перше, Путін говорить, м’яко кажучи, неправду. Підписів «невизнаних республік під Мінськими угодами» насправді немає. Там стоять підписи: «Посол Хайді Тальявіні», «Другий Президент України Л.Д.Кучма», «Посол Російської Федерації в Україні М. Ю. Зурабов», «А. В. Захарченко», «І. В. Плотницький». Про жодні «республіки» як підписантів в угоді не йдеться. Є підписи фізичних осіб, суб’єктність яких є сумнівною: один (Захарченко) відійшов у інший світ, інший (Плотницький) – невідомо де. Є інформація, що він в Росії засуджений за розкрадання російських коштів, які надходили в т. зв. ЛНР; в Україні його заочно засудили до довічного ув’язнення.
По-друге, у самому тексті «Мінських домовленостей» жодної згадки про прямі переговори України з російськими найманцями не йдеться.
А от те, що В. Путін підключився до кампанії компрометації П. Порошенка – характерна позиція. В.Путін розуміє, що повернення П. Порошенка у крісло Президента України – критично неприйнятний сценарій для Росії і він підтримав команду Зеленського.
На біду Путіна, ми всі дуже добре знаємо про кулуарний світ підписання Комплексу заходів з виконання Мінських домовленостей. І ми знаємо, хто як там себе поводив. Бо є очевидець, який дав фотографічну картину – екс-президент Франції Франсуа Олланд у книзі ще свіжих мемуарів «Уроки влади». Один з розділів книги так і називається «Ніч у Мінську» – присвячений укладанню у лютому 2015 року «угоди Мінськ-2», яка мала зупинити військове протистояння на Донбасі.
Франсуа Олланд:«Я швидко зрозумів, що Путін хотів виграти час і відкласти припинення вогню на максимально можливий час, аби дозволити сепаратистам оточити українську армію і завоювати додаткові позиції».
«Наміри Володимира Путіна були зрозумілі. Він хотів зберегти свій вплив на російськомовні регіони і ослабити максимально проєвропейську владу в Києві».
«Багато разів Порошенко та Путін підвищували голос один на одного. Останній раптово рознервувався та пригрозив просто та повністю розчавити війська свого співрозмовника. Це виглядало визнанням наявності його військ (російської армії) на сході України. Він миттєво взяв себе у руки».
«Порошенко залишався непохитним щодо суверенітету своєї країни, у той час як Путін захищав необхідну автономію двох регіонів і намагався відкласти закінчення боїв на три тижні. Він був таким негнучким, що заперечував прямий контакт з лідерами сепаратистів, і під приводом того, що не може вирішувати за них, домагався, щоб з ними попередньо проконсультувалися».
Є ще одне пояснення слів Путіна: Путін досі розуміє, що Мінськ-2015 – це одна з найбільших дипломатичних перемог України: отримано час на дію санкцій проти Росії, на створення української армії, на отримання летальної зброї, на гучну поразку Газпрому.
