Нерідко ми дивуємося: як на високих посадах опиняються люди, які не відрізняються розумом, кмітливістю або морально-вольовими якостями? А тут немає нічого дивного: просто в дію в їхньому випадку вступив закон негативної селекції.
У пошуках відповіді на питання, чому до влади приходять люди, яких навряд чи можна назвати «совістю нації», звернемося до психології. На думку Зигмунда Фрейда, бажання панувати - це один з видів невротичного божевілля, що відбувається від почуття безпорадності й страху перед навколишнім світом. Більш того, австрійський психоаналітик стверджує, що владній людині потрібна жертва, яку він знаходить в підлеглому, утворюючи з ним садомазохістичную пару.
Альфред Адлер і зовсім пише, що в основі прагнення до влади лежить таке патологічне явище, як «комплекс неповноцінності». Психіка людини, позбавляючись від травмуючого досвіду, наприклад, постійних принижень, запускає механізм зверхкомпенсації, яка виражається в нав'язливій потребі мати перевагу над іншими.
Однак по Адлеру таке прагнення часто виявляється незадоволеним, і людина, яка досягла влади, всі свої комплекси починає проєктувати на оточенні, породжуючи нові проблеми.
Ще один класик Еріх Фромм зазначав, що «в психологічному плані жага влади корениться не в силі, а в слабкості. У ній виявляється нездатність особистості вистояти поодинці та жити своєю силою. Чим більше прагнення до влади - тим більшою мірою проявляється залежність індивіда від інших ».
[size="5"]"Природний відбір"[/size]
Дарвінівська теорія «природного відбору», застосовна в біології, вдало характеризує і модель соціальної системи нашого суспільства. Головне завдання в умовах жорсткої конкуренції - вижити. Іноді за всяку ціну. В цьому випадку моральні аспекти, що заважають пристосованості індивіда до нових умов, йдуть на другий план, а часто і зовсім перетворюються в рудименти.
Соціолог Питирим Сорокін, вперше застосував термін «негативна селекція», ломку особистості. яка рветься до влади пов'язує з втратою «чуттєвої культури». На його думку, «потреба в задоволенні настільки порушує ментальну і моральну рівновагу, що розум і нервова система безлічі людей не можуть витримати величезного напруження».
Протистояти деградації можна тільки володіючи твердими переконаннями й моральними принципами. Але якщо у людини немає морального мірила, відсутні уявлення по правах і нормах, то, що тоді може утримати його від нехтування інтересами інших? «Нічого, крім бажань і мрій», - відповідає Сорокін.
[size="5"]На гачку[/size]
Сучасні соціологи, досліджуючи феномен «негативної селекції» влади, приходять до висновку, що це не стільки деградація, скільки штучно проводиться кадрова політика, яка свого часу успішно апробована спецслужбами. У практиці спецслужб давно використовується спосіб підсаджування агента «на гачок», коли останньому пред'являється компромат, а разом з ним і способи маніпуляції.
У політиці місце агента займає корумпований чиновник або ділок з кримінальним минулим. Наявність компромату робить його керованим і слухняним. Навряд чи можна говорити про моральні чи професійні якості такого «керівника».
[size="5"]Щоб підпорядковані були гірші[/size]
«Негативну селекцію» деякі володарі, а за ними й підпорядковані чиновники навмисно проводили в реаліях верховної влади. Завдання - ослаблення нижчої ієрархії. Цим чиновники намагалися вбити двох зайців: опинитися у виграшному положенні в порівнянні з недбайливими підлеглими та усунути можливих конкурентів в боротьбі за місце під сонцем.
[size="5"]Дух колективізму[/size]
Попри те, що в негативній селекції на перший план виходять індивідуальні цілі, це більшою мірою колективістичне явище. Досяг влади вже не стільки господар своїх особистих інтересів, скільки заручник системи яка його просунула. При домінуванні в суспільстві ліберальних цінностей колективізм «негативної селекції» проявляється слабо, але в умовах тоталітаризму він розкривається сповна.
На думку Питирима Сорокіна, «в періоди гострих соціальних катаклізмів самими пристосованими виявляються не кращі, а середні, здатні злитися з масою в її інстинктивних мотивах і не дистильованих розумом спонукань». Такі умови сприяють появі диктатора, який, стаючи перед вибором між відмовою від моральних принципів або політичним фіаско, віддає перевагу першому.
[size="5"]Жага влади[/size]
На думку нобелівського лауреата з економіки Фрідріха Хайєка, головне гасло будь-якого тоталітарного режиму - «мета виправдовує засоби». Він виділяє три критерії, при дотриманні яких може успішно реалізуватися диктатор:
1. Чим більш освічений і інтелігентний народ, тим складніше від нього домогтися одностайності. Отже, диктатор повинен шукати підтримки в шарах населення з низьким моральним і інтелектуальним рівнем і по можливості насаджувати примітивні інстинкти й смаки якомога ширшим верствам мас.
2. Підтримку краще шукати серед людей легковірних і слухняних - тих, хто готовий прийняти будь-яку систему цінностей. Заявляти про свої погляди потрібно часто і голосно.
3. Людей легше об'єднати на основі негативної, а не позитивної програми, тому необхідно постійно апелювати до людської природи.
Один з американських економістів оцінюючи можливість перебування при владі людей, кому противна сама влада, песимістично зауважив, що ймовірність цього приблизно дорівнює ймовірності того, що людина, відома своєю добротою, отримає місце наглядача на плантації.
