Упродовж останніх кількох тижнів на долю священноначалія Російської православної Церкви випало чимало серйозних поразок, які відчутно вдарили по їхнім амбіціям і планам. Ці невдачі вже мають пряме віддзеркалення на репутації та переговорних позиціях РПЦ у Православному світі, на першість у якому безпідставно претендують росіяни.
Нагадаю, декілька тижнів тому у Даниловому монастирі були змушені констатувати, що їх московська антиканонічна авантюра з перехоплення першості дала збій, якщо й взагалі не провалилась з тріском. Як я і припускав, офіційні представники Помісних Церквах не надто охочі брати участь у так званому «Амані 2.0». Саме через це Московський патріархат переніс свій анонсований архієрейський собор, наслідками якого рупори РПЦ намагались лякати Православний світ.
Окрім цього, факт заснування російської єпархії у Вірменії, мов чорний кіт пробіг між Московським та Грузинським Патріархатом. Такими діями Москва фактично заклала бомбу повільної дії у відносинах із Тбілісі, проте вона шкодить, перш за все, самій білокам’яній, адже може призвести до визнання Православної церкви України з боку Грузинської Патріархії, що стане ще одним цвяхом у домовину не лише «Аману 2.0», а й всього «русского мира».
Не добре складаються обставини і в сфері відкриття російських парафій на канонічній території Александрійського Патріархату. Адже, не зважаючи гучні заяви російських церковних рупорів про сотні чи тисячі александрійських кліриків і вірян, які нібито хочуть увійти до лона РПЦ, ніхто в Александрії не поспішає потрапити до обіймів «Третього Риму». Яскравим підтвердженням цьому стала нещодавня поїздка патріарха Феодора до Танзанії. Складається враження, що голослівні заяви російських єрархів – це лише плід їх бурхливої фантазії.
Не менш важливим фактором є і внутрішні протиріччя в РПЦ. Як відомо, з кожним роком, або навіть і днем, зростає число прихильників конкурента патріарха Кіріла (Гундяєва) – Псковського митрополита Тіхона (Шевкунова), який вже давно поводить себе як патріарх.
Дискусії щодо майбутнього патріаршества останнього набрали таких нечуваних обертів, що сам Тіхон мусив був їх трохи зменшувати, виступивши із спростуванням такого твердження.
Ще більшого роздратування додають серйозні непорозуміння із Кремлем, про які не говорив лише ледачий. На тлі зростаючого Тіхона та непорозумінь з Кремлем, патріарх Кіріл панічно очікує власної «відставки на пенсію» за профнепридатністю. При цьому він, як ніхто інший, знає, якими є варіанти «відставки» в Росії для тих, хто не виправдав надані кредити довіри та не зміг виконати поставлені задачі.
Все це відбувається напередодні ювілею очільника РПЦ Патріарха Кирила Гундяєва.
Колись видатний єрарх і талановитий церковний дипломат, тепер, швидше за все, зустрічатиме своє 75-ліття біля «розбитого корита» свого іміджу, перебуваючи на самоізоляції в так званому «Об’єкті Скит» – храмі святого благовірного князя Алєксандра Нєвского поблизу Пєрєдєлкіно в Одінцовському районі Московської області. А його нечисленними гостями будуть співробітники ФСО РФ, які ретельно охороняють Моспатріарха і його нинішню обитель.
Особливо болючими для РПЦ є тема Константинополя, і особисто Вселенського Патріарха Варфоломія І, який протягом останніх кількох місяців вражає світ своєю активністю.
Така картина не влаштовує Москву, яка, поки що, намагається зображати, як кажуть росіяни, «хорошую мину при плохой игре». Тому Данилів монастир і дав команду усім пропагандистським медійним ресурсам відвести увагу вірян від власних невдач за рахунок дискредитації Константинополя.
За останні тижні переважна більшість публікацій на інформаційних ресурсах РПЦ стосуються саме Константинополя. Складається враження, що медійникам РПЦ більше немає про що писати, або ж вони просто відпрацьовують гонорари. Взагалі такий підхід нагадує загальну інформаційну політику Кремля щодо України – практично щодня всі федеральні канали левову частку етерів присвячують Україні.
Варто також відзначити, що спосіб подачі інформації рупорами РПЦ, теж збігається із принципом російських топ-пропагандистів. Усі перемоги Константинополя та Вселенського Патріарха Варфоломія І російські православні медійники намагаються видати за поразку, його слова та промови спотворюють, а досягнення щосили прагнуть нівелювати перед своєю аудиторією.
Так, наприклад, автори проросійського «Правблогу» вказують, що нещодавнє відзначення 30-річчя обрання Патріарха Варфоломія на Константинопольський Престол, було проігнороване Помісними Церквами. За поданою інформацію на святкування прибули лише представники Румунського Патріархату та Православної церкви України. Проте це не відповідає дійсності, адже привітати Патріарха Варфоломія прибули представники 8-ми Помісних Церков, і це зважаючи на складну епідеміологічну ситуацію у світі та труднощі сполучення між державами.
Водночас хочеться нагадати, що на 10-ти річчя інтронізації Кирила, яке відбулось у 2019 році, до Москви прибули лише троє предстоятелів Помісних Церков, не рахуючи очільника Американської Церкви, якій, у минулому столітті, Москва дарувала автокефалію, і яку досі не визнає ані Константинополь, ані переважна більшість Православних Церков. І це в той час коли не було жодних обмежень щодо відвідування інших країн.
До того ж варто наголосити, що 22 жовтня згадувалась лише річниця обрання Його Всесвятості, а день самої інтронізації відбувся 1-го листопада, і в скорому часі з цього приводу відбудуться урочистості в Греції та на Святій Горі Афон.
Окрім святкувань, дошкуляє інформпомийкам РПЦ також і активність Вселенського Патріарха, який за декілька місяців відвідав Україну, провів архієрейський Собор, взяв участь у міжконфесійній зустрічі у Ватикані, звершує богослужіння та регулярно проводить зустрічі у своїй резиденції. Усе це на тлі майже дворічної самоізоляції вакцинованого «Спутник V» Кіріла (Гундяєва) змушує піарників РПЦ гризти власні лікті та вигадувати ще більш безглузді публікації, спотворювати факти, і винаходити сенсацію, там де її немає.
Розуміючи, що екуменічний діалог відбувається і буде відбуватись не зважаючи на позицію Москви, її посіпаки подають будь-який прояв спілкування із Римо-Католицькою Церквою як зраду Православ’я. І це в той час, коли сам очільник РПЦ заявляє про свої наміри зустрітись із Папою Римським. Явне лицемірство!
Без перебільшення БОЛЯЧЕ у РПЦ сприймають і візит Вселенського Патріарха до Сполучених Штатів Америки. Ці відвідини також потрапили під приціл російських пропагандистів. Читаючи дописи, присвячені цій темі, складається враження, що вони слідкують за кожним його кроком і словом.
Сам же Патріарх під час своїх виступів чітко і однозначно розвінчує міфи російської церковної пропаганди, і все це викликає в них неабияке обурення. Зокрема нещодавно він вказав Москві на її невдячність до Константинополя за християнізацію та цивілізацію, а також спростував звинувачення стосовно так званого папізму. Проте замість вдячності редактори звинувачують самих греків у невдячності до росіян.
Та й взагалі усі ці дописи сповнені лише негативом, бажанням множити провокації, а також знайти у будь-якому слові Патріарха хоча б найменшу зачіпку задля чергового звинувачення у єресі, чи будь-якому іншому гріху. Усе це нагадує фарисеїв і книжників, які через заздрощі, постійно ходили за Спасителем і намагались Його спокусити, або зловити його на якомусь слові, для того щоб звинуватити Його і вбити, щоб в майбутньому їм вже ніхто не стояв на дорозі.
Новітні ж московські фарисеї, засліплені заздрістю та нездоровими амбіціями, йдуть аналогічним шляхом, аби втілити свій зловісний план, засудити Вселенського Патріарха і відібрати у нього першість у Православ’ї. Проте кінцева доля цього плану буде безславною. Як ті заперечували реальне звершення пророцтв щодо Месії, так і ці не бажають сприймати реалії сьогодення. Як ті, прикриваючись Законом, вимагали смерті Ісуса за тим же законом, називаючи єретиком, так і ці, ховаючись за канонами, вимагають усунення Вселенського Патріарха за тим же каноном, і звинувачують в єресі.
Підсумовуючи усе вище сказане, варто сказати, що уся ця кампанія дискредитації Вселенського Патріарха є нічим іншим, як проявом істерії російських церковників від усвідомлення власного безсилля. З усього переліченого стає очевидним, що з кожним днем Константинополь укріплює власні позиції, і проявляє себе справжнім захисником Православ’я, а тому і об’єднує довкола себе усі Помісні Церкви. У той же час церковна Москва своїми деструктивними діями, впадає у дедалі більшу канонічну ізоляцію.
