Дестабілізація Польщі через спровоковану Москвою емігрантську кризу, виглядає як багатоходівка Кремля. А враховуючи те, що Путін, нічого не робить спонтанно, Польща є лише частиною задуманого в Кремлі плану. Мета Путіна – це не тільки Польща, йому потрібна дестабілізована і дезінтегрована Європа. Водночас Росія намагається відволікти увагу європейців від енергетичної війни Російської Федерації з Євросоюзом і нагнітання напруження на російсько-українському фронті на Донбасі.
Путін вирішив критично розхитати ситуацію в Європейському союзі, викликати політичні і економічні потрясіння в ЄС, і цим підірвати єдність та солідарність країн, які є його членами.
Російському диктатору здається, що він тримає все під своїм контролем. А Європа, котра потрапила в “енергетичне павутиння” Москви, чим більше буде смикатися, тим сильніше обплутуватиметься “тенетами”, з яких їй вже не виборсатися.
Увійшовши у протистояння з терористичною державою номер один, Євросоюз повинен проявити силу і кмітливість, а не виявляти “велику стурбованість”, як це було після нападу Російської Федерації на Україну. І усвідомивши величезну небезпеку, яка надходить від російської загрози, бути на крок попереду і діяти оперативно, чітко та злагоджено.
Путін хоче знищити Євросоюз, і це цілком очевидно. А в гібридному нападі Росії на Польщу закладена велика символіка. Оскільки Польща – це східний кордон об’єднаної Європи, і тому прорив його з білоруського боку не що інше, як проникнення в ЄС, котре має стати початком його капітуляції перед Москвою.
Та якщо ЄС дасть грошей Лукашенку для подолання емігрантської кризи, то це буде автоматичне визнання Брюсселем антилюдяної політики тирана та всього того, що він робив з білоруським народом.
У такому разі Лукашенко знову стане легітимним, розігнання мітингів забудеться, об’єднання з Росією схвалюється, а санкції знімаються. А також міжнародна громадськість зрозуміє, що Путін “нагнув” Захід. І ймовірне повне приєднання Білорусі до майбутньої імперії заграє новими фарбами, – “путінських найближчих союзників образили, а ми їх від усього цього легко захистили”.
“Бацька” поставив нелегальну імміграцію на промислову основу, і це організовано масштабно. А його патрон Путін влаштував велике переселення народів до Європи, застосувавши абсолютно новий для сучасної політики підхід – “міграційний тероризм”.
Хоча Москва уникає прямого конфлікту з НАТО і ЄС, але підставивши під нього свого білоруського союзника, вона однозначно вносить сум’яття до лав противника, посилюючи напругу і внутрішні конфлікти між європейцями, у той час, коли в себе в Росії злочинний режим закручує гайки і жорстоко контролює будь-який прояв інакомислення.
В Кремлі чітко прорахували, що чим сильнішим буде збільшення тиску на Лукашенка, тим швидше БРСР, яку за 27 років тоталітарного правління фактично реанімував “бацька”, повністю опиниться в Російській Федерації. Наступним у Путіна заплановано поглинання України.
І цим можна пояснити американську активність навколо російсько-української війни, яка проявилася в жовтні і на початку листопада, та візит директора Центрального розвідувального управління США Вільяма Бернса. Це вказує на те, що Сполучені Штати отримали секретну інформацію, яка їх дуже занепокоїла.
Тут мова може йти, що після напіваншлюсу Білорусі і перехід її армії під фактичний контроль Москви, в Кремлі почали готувати “другий фронт” для України. І штучна емігрантська криза, яку Лукашенко організував для Польщі, може стати лише репетицію того, що він здатен створити для України.
Диктатори мстяться Європі за введенні санкції і за підтримку України. Тому не можна виключати того, що коли Польща відіб’ється від емігрантської навали, Москва перенаправить їхні потоки на кордон з Україною.
Це може відбуватися паралельно з провокаціями, а після кількох військових провокацій з боку режиму білоруського диктатора Лукашенка, Путін зробить публічну заяву, що Російська Федерація не може стояти осторонь, коли Україна розпочала силові дії проти іншого учасника союзної держави, і готова надати їй повномасштабну військову допомогу.
Європа тривалий час не хотіла розуміти, що гібридна війна Росії стосується не лише України. Певна відстороненість Заходу від російських терористичних дій на Сході, з часом, призвела до появи у РФ претензій і до Європи.
І тут варто пригадати, що концепція “відновлення імперії” деспота Путіна, передбачає відновлення контролю не лише над республіками колишнього СРСР, а й землями, які окупувала Москва до більшовицького перевороту 1917 року. А це Фінляндія, Молдова, частина Польщі та інші території.
Кремль довго готувався до осені 2021 року. І тепер, коли удари йдуть одночасно на трьох напрямках, європейці нарешті мають усвідомити, що їм не вдасться “відсидітися в окопах”. Україна, яка першою взяла на себе удар Росії, з усіх сил тримається. Однак без серйозної допомоги і консолідованих дій, як Україні, так і об’єднаній Європі, буде дуже важко протистояти Росії, що вступила, як вважають в Кремлі, “у свій останній бій”.
Не можна виключати того, що ситуація з мігрантами на кордоні Польщі й Білорусі наближається до використання Варшавою статті 5 Статуту Північноатлантичного альянсу (НАТО). Проте гібридна війна Російської Федерації проти Польщі дещо відрізняється від гібридної війни, яку Росія веде з Україною.
Росія поводить себе досить хитро і не перетинає поки що певні межі. Водночас, Кремль хоче продемонструвати Польщі та країнам Балтії, що вони не захищені Альянсом, як їм це здається. Одночасно Москва тестує, наскільки Альянс готовий застосовувати статтю 5. Тут варто пам’ятати, що НАТО на сьогоднішній день, не є монолітним блоком.
Німеччина, Австрія, Угорщина та Італія, скоріш за все, не будуть втручатися у протистояння з Росією, і зберігатимуть нейтралітет. Та якщо зараз НАТО не проявить солідарність з Польщею і державами Балтії, то з часом Росія почне висувати претензії не лише країнам Східної, а і Західної Європи. І скоріше за все, такий пакет претензій у них давно вже підготовлений.
Не може не непокоїти те, що останнім часом Лукашенко веде себе, як васал, а не як президент незалежної країни. Тож невдовзі протистояння на українсько-білоруському кордоні може розвиватися по висхідній. Для Лукашенка зараз головне – це залишитися хоча б номінально президентом Білорусі. І якщо Кремль буде йому диктувати провести якісь агресивні акції проти України, він не зможе від цього відмовитися.
Путін здатен, крок за кроком, додавати нові негативи для України, щоб поставити її перед фактом, що “вам всерівно нікуди не подітися, і ви мусите прийняти наші вимоги, які ми вам висуваємо з 2014 року”. Йому вкрай важливо поставити Україну “на коліна”. І тут дуже багато буде залежати від Сполучених Штатів – наскільки вони готові подати нам “руку допомоги”, для того, щоб Україна не “просіла”, як Москва планує це реалізувати уже восени 2021 – взимку 2022 року.
Для Путіна важливо підняти ставки у російсько-українській війні до такого критичного рівня, щоб Українська держава не змогла більше ні економічно, ні військово витримувати ці колосальні навантаження.
В такому разі, усі ці скупчення російських військ, артилерії і танків біля кордонів з Україною, є нічим іншим, як відволікаючим маневром. А в дійсності Кремль почав розробляти плани втягнення Білорусі у протистояння з Україною.
І не можна виключати того, що поява білоруського плацдарму протистояння може стати лише початком підготовки російського наступу на територію України з трьох сторін одночасно – зі Сходу, Півдня і Півночі.
Адже Путін неодноразово заявляв представникам Америки та іншим нашим західним союзникам, – “віддайте нам Україну. Це наші землі і ми від них не відмовимося”.
Можна зробити припущення, що під час зустрічі президента США Джо Байдена в червні цього року у Женеві, Байден поставив російському диктатору ультиматум. Де чітко були озвучені терміни його виконання. Але Путін, як завжди, почав ховатися по бункерам і намагався замотувати цю ситуацію.
Тому американський президент був змушений послати своїх представників – заступницю держсекретаря США Вікторію Нуланд і директора ЦРУ Вільяма Бернса до Москви, щоб у жорсткій формі нагадати кремлівцям, що вимоги Америки таки потрібно виконувати.
Як би не намагався Путін видавати Російську Федерацію за наддержаву, яка повертається у велику політику, в дійсності, за більше, ніж двадцять років перебування російського тирана у владі, йому вдалося створити щось на зразок російського “геополітичного ММ-2”.
У Вашингтоні чудово розуміють, що уся ця путінська “геополітична піраміда” вже досить близька до того критичного моменту, коли вона може з тріском рухнути. І щоб там не пояснювали про велич і могутність Російської Федерації на державних телеплощадках пропагандисти цього тоталітарного режиму, ситуація в Росії є критичною. Спроба силою окупувати Україну може закінчитися повним крахом для Росії, хоча не всі це в Москві хочуть розуміти.
Можна спробувати спрогнозувати, що директор ЦРУ Вільям Бернс під час свого візиту, нагадав керівництву Росії, що відкрите повномасштабне вторгнення Російської Федерації на території Української держави є тією “червоною лінією”, через яку Кремлю не варто переступати.
Не можна виключати і того, що коли в Генеральному штабі збройних сил Російської Федерації розпочали підготовку до повномасштабного наступу на Україну, відомості про це не пройшли повз увагу Центрального розвідувального управління США та інших американських спецслужб. Тому в Білому домі порахували, що саме директор ЦРУ Вільям Бернс, котрий є жорстким переговорником, зможе найкраще донести російській стороні інформацію про те, яким чином Сполучені Штати реагуватимуть на подібні дії з боку Москви. І це остудило гарячі голови в Кремлі.
Хоча не варто поспішати з висновками, проте той факт, що в Північноатлантичному альянсі почали більш оптимістично ставитися до вступу України до НАТО, наводить на думку, що таке рішення може бути прийняте в пришвидшеному порядку.
Враховуючи наперед зрозумілу реакцію Москви на отримання Україною “Плану дій щодо членства (ПДЧ)”, і те, що після оголошення такого рішення Росія буде здатна на різноманітні провокації щодо Української держави, не можна виключати такого варіанту, що Україна буде прийнята до НАТО без ПДЧ. І тільки після її офіційного вступу, про це буде публічно оголошено.
Подібний варіант розвитку подій був би оптимальний не лише для України, але й для Північноатлантичного альянсу, оскільки, в такому разі, вдалося б уникнути непотрібної попередньої конфронтації з Москвою з цього питання. А коли Путіна поставити перед фактом того, що вже відбулося, то він вже не зможе запускати свої “лякалки” в бік України, оскільки все переграти назад буде неможливо.
Також, цілком ймовірно, що директор ЦРУ Вільям Бернс привіз до Москви перелік нових санкцій щодо Росії, в разі якщо в Кремлі не захочуть прислухатися до американських аргументів.
То що ж робити з невиліковною українофобією Путіна? Тут можна розглянути два варіанти, які б допомогли Україні уникнути широкомасштабного нападу з боку Росії.
Перший: Польща і Литва, після консультацій з союзниками, ініціюють розгляд в Північноатлантичному альянсі питання необхідності розгортання на кордоні України з Росією і адміністративному кордоні з окупованим Кримом військових баз НАТО та протиракетних систем Patriot.
Другий: Київ звертається до Сполучених Штатів з проханням надати Україні статус основного союзника поза НАТО – Major Non-NATO Ally або MNNA. Уклавши при цьому військовий договір.
Звісно, що можна цього не робити і продовжувати чекати, які ж наступні агресивні кроки зробить Москва.
Ситуація навколо України розвивається таким чином, що держави-члени Північноатлантичного альянсу самі мають бути зацікавленні у розгортанні баз НАТО по периметру українсько-російського кордону. Особливо це стосується таких сусідніх із Україною держав, як Польща, Словаччина, Румунія і Угорщина.
Якщо вони не хочуть, щоб після пасивного спостерігання за тим, як Україна бореться з нерівним собі за силою противником, через рік-півтора їхні кордони з Україною стали кордонами з Російською Федерацією.
