Там відбувся бунт, у революцію він так і не встиг перерости. В Україні вже є досвід переможних революцій і ситуація, яка зараз у нас назріває має якраз чисто революційні передумови.
В Казахстані не було політичних лідерів, усі в тюрмах або в еміграції. У нас влада лише пробує посадити лідера опозиції, але зуби собі обламає (або ми їй їх повкорочуємо). У нас є загальнонаціональний лідер першої величини, є потужна система громадських лідерів, активістів та волонтерів, є розуміння і вміння, як відстоювати свої права.
У Казахстані влада запровадила диктатуру та мега-корупцію, але виступ проти назарбаєвського клану був неоднозначним, бо фактичний лідер держави провадив політику дерусифікації та відстоював національні інтереси проти рашистської й частково китайської експансії. В Україні такий самий клептократичний режим, але при цьому він ще й відверто колаборантський і крок за кроком знищує обороноздатність країни, зливає її ворогу.
В Казахстані поліція, нацгвардія й армія, за окремими винятками, виконали наказ влади й відкрили вогонь проти демонстрантів та вільно запустили в країну окупаційні рашистські війська. В Україні армія залишається, хоча й сильно знекровленою, але бойовою патріотичною силою, яка ніколи не виступить проти свого народу й не виконає злочинний наказ. І в найкращому випадку для колаборантської влади збереже нейтралітет, а численні ветерани, волонтери й самі військові зазвичай стають ядром організованого протесту. Поліція настільки зневажена зеленим режимом, що лозунг "Поліція з народом!" може виявитися набагато реалістичнішим, ніж під час попередніх революційних подій. Режиму явно не слід розраховувати на силовиків.
Казахстан у минулому здався в руки московському ведмедеві, офіційно вступивши в СНД та підписавши договір про ОДКБ, чим прирік себе на загрозу цілком легального вторгнення на свою територію військ, які спершу допоможуть придушити повстання, а потім забезпечать перехід Казахстану під прямий політичний контроль з боку Москви. Критики масових акцій висловлювали острах, що це дасть змогу РФії остаточно окупувати країну. Україна не ратифікувала статут СНД і не вступила в ОДКБ. Жодних легальних прав для "інтєрнаціональной помощі" в Москви нема. Не забудьте вклонитися світлій пам'яті Вячеслава Чорновола, який майже десятиліття організовував опір цій фатальній загрозі не лише проти комуняк, але й улюбленців нашого недомірка Кравчука й Кучми.
У випадку початку революції в Україні (я ні до чого не закликаю, а лише аналізую ситуацію на випередження), Москва, імовірно, захоче цим скористатися за сценарієм 2014 року. І нас зараз із провладних клоак активно цим лякають, щоб змусити стерпіти будь-яку наругу й не виходити на новий Майдан. Але є колосальна різниця і з порівнюваним тут Казахстаном, і з нами самими в 2014-му. У Казахстану не було жодної світової підтримки (ні у влади, ні в бунтівників, бо як підтримати тих, хто ніяк не зорганізований та ніким не очолений?) Були гарантії від Китаю. Але Назарбаєв був достатньо незалежним не лише від Москви, але й від Пекіну, тому імовірність розміну між Московією та Китаєм дуже висока. За казахів і за Казахстан нікому було заступитися. І за нас у 2014-му висловлювали лише "глибоку стурбованість", птрібні були титанічні зусилля Порошенка, щоб вибудувати дієву систему підтримки. Сьогодні Москві прямо погрожують пекельними санкціями й жахливими наслідками у випадку вторгнення в Україну. А формальних підстав заявити про виконання договірних обов'язків Кремль щодо нас не має. Це ще не гарантія, але колосальний стримуючий фактор. А на додачу є потужна армія та могутній добровольчий рух.
А решта майже таке саме. І тут, і там при владі клептократи, корупціонери, казнокради астрономічного рівня. В обох країнах влада обрала курс на тоталітаризм і придушення всіх людських, політичних та економічних свобод (лише в Астані далі просунулися). Обидва режими заслуговують на відхід у небуття. Лише, як бачимо, розвернути Казахстан до демократії неймовірно складно, а для України це вже майже рутинна справа. Сьогодні влада дуже прискорює події. У Зеленського остаточно знесло запобіжники в голові. Він вірить, що за умов реальної московської загрози його злочини терпітимуть і в середині країни, й зовні. Але я для цього й відмітив ці основні відмінності, щоб вказати фальшивість таких аргументів бандитської влади. А буде в нас революція, чи ні, або, точніше, коли і як вона почнеться? - це вже питання не до мене. В Україні революції виникають лише завдяки владі. Зеленський уже підпалив фітіль під бочкою з порохом. Якщо рвоне, то винуватити їм слід тільки себе самих. Ніхто нам революцій не експортує й не виколисує.
