Зрозумів, що мене так дратує в щоденних зведеннях Генштабу ЗСУ. В них присутній лише ворог: що він робить – «перегруповується», «готується до», «здійснює з метою», «проводить наступальні діі»... ЗСУ ніби не існує в цих повідомленнях. Наша армія присутня там хіба що завуальовано, у таких наприклад, бюрократичних екзерцисах – « ворог основні зусилля продовжував зосереджувати на утриманні займаних позицій». Тобто йому все ж таки доводиться їх «утримувати», хтось намагається рашистів звідти вибити…
Алло, шановна пропагандо, що там роблять наші?! Скільки можна просити когось дуже засекреченого звернути увагу: це не для військових інформація, це, в першу чергу, для цивільних, яким в тилу теж треба тримати фронт, на людську мову перейдіть, нарешті! У відповідь – тиша.
…А от ще. Як і абсолютна більшість моїх друзів і френдів, я, м’яко кажучи, не надто симпатизую народній депутатці Мар’яні Безуглій. Але я не можу зрозуміти, чого так всі накинулися на її пропозицію організувати друковану пресу для фронту? Так, якщо це робити за кошти Держбюджету, як «єдиний ефір», – це погано. Але я про принцип: гостро потрібне таке ЗМІ фронту, причому саме друковане. Бо одне діло ловити на смартфон повідомлення, які ще треба фільтрувати, а інше – періодично отримувати концентровану картину про себе і своїх побратимів на фронті, зроблену професійними і, часом, талановитими людьми – журналістами, фотографами, художниками, дизайнерами, редакторами…
У 2015 році ми спробували започаткувати такий проект разом з колегами з «Лівого берега». Навіть два номера випустили тижневика «Фронт» з безплатним розповсюдженням. Вся редакційна підготовка – тексти, ілюстрації, редагування, верстка – на волонтерських засадах, платити треба було тільки за папір, поліграфію, доставку. І непогано ж виходило!
Думали, хтось із тих, від кого щось залежить, зацікавиться. Марно…
Взагалі, у нас рівень усвідомлення інформаційної складової в сучасній війні – катастрофічний. Що за нинішньої влади, що за попередньої. Між тим, інформація та психологія – преса, фото, слово – це у війні ХХІ століття зброя, потужніша за ядерну.
…На що я розраховую тепер, коли «маємо те, що маємо»? Повертаючись до початку цього посту, десь в такому ж дусі писали «аналітики» – закордонні і наші – перед вторгненням 24.02.2022. Незначно відрізнялись у них хіба що цифри – за три дні рашисти візьмуть Київ, чи за п’ять. ЗСУ, народу українського в тих прогнозах теж – ніби не існувало.
Що було під Києвом насправді в лютому-березні ми уже знаємо. Тільки крові це вартувало – бвльшої, ніж могло б. А взагалі все буде, як було – з усією цією 106 денною уже війною, яка точиться 8 років, а триває століттями. Переможемо.
