Отже, суд так званої "днр" засудив до страти британців Шона Піннера та Ейдена Асліна а також громадянина Марокко Саадуна Брагіма. Їх оголосили винними у спробі насильницького захоплення влади у "днр", а також у проходженні навчання з метою здійснення терористичної діяльності.
Для чого це треба Росії?
Це чіткий приціл, щоб розкачувати суспільну думку британців в стилі: да подивіться, що коїться, наших громадян убивають. Пане Джонсоне, ідіть геть у відставку! Будьте певні в хід піде газета “Independent” російського олігарха і КГБіста Лєбєдєва, корисні ідіоти і консерви, яких у Британії набралось дофіга і трошки — не без допомоги грошей російських елементів, які скупили маєтки Белгравії.
Чи ударить це серйозно по Великій Британії? Це створюватиме певний шум ізсередини. Але ніщо не завадить Лондону показати: Ви бачите цих терористів? Це спроба натиснути на нас і впливати на британську політику. Якщо ми не зупинено цього крокодила — він відкусить нам ногу, бо поки ми боремось, деякі лідери ЄС мають секс по телефону з Путіним. І сканадал зі Скрипалями та хімічною зброєю ніхто не забув — це удар по національній безпеці Британії.
Попри ці «смертні вироки» Британія не думає відмовляти Україні у підтримці. Пряма мова Джонсона: «Деякі люди будуть стверджувати, що ціна підтримки України надто висока, зазначив Джонсон, але відмова від підтримки України надихнула б президента Росії Владіміра Путіна. Він зможе продовжувати крутити ножем у рані, крокодил просто повернеться за добавкою, і він зможе заявити, що його агресія та насильство окупилися. Це було б катастрофою для України та всіх інших частин колишнього Радянського Союзу, на які він міг би напасти».
Ліз Трасс теж висловилась щодо цієї історії. Було дуже чітке пояснення для суспільства, що це за «суди» і нащо вони треба.
Чи придумала Росія щось нове? Ні, скоріше скопіпастила все, що робили раніше специфічні режими.
Північна Корея. У 2016 взяли в полон американського студента Отто Вомбріра. Його катували, виривали кліщами зуби, у хлопця було кілька травм голови. Взяли його за крадіжку плаката в готелі — судили за спробу «підірвати державний лад». Жорстке покарання Вормбіра було відповіддю на санкції США проти Північної Кореї за її ядерну діяльність.
В’єтнам і Джон Маккейн.
Син і внук адміралів військово-морського флоту США став дуже смачним трофеєм для в’єтнамців. Під час катапультування від зламав руку і ноги в кількох місцях. Маккейн одразу сказав, хто його батько — і йому зробили операції. Правда, без наркозу.
На лікарняному ліжку Маккейн втратив 23 кілограми і в 32 роки посивів. За три місяці на ношах його переправили до табору. Більшість ув’язнених були пілотами, збитими під час бомбардувань. США не оголошували війну Північному В’єтнаму, тому в’єтнамці відмовлялися надавати їм права військовополонених і офіційно називали «американськими злочинцями».
Умови були тяжкими, але стали ще гіршими в червні 1968 року, коли Маккейн відмовився від помилування.
Чимало полонених отримували пропозицію зізнатися у воєнних злочинах, засудити політику США і вирушити додому. Однак від Джона в’єтнамці домагалися цього з особливим старанням. Адмірал Маккейн очолив Тихоокеанське командування ВМС США і керував нальотами морської авіації на Північний В’єтнам. Тепер слова і дії його сина стали важливими для пропаганди.
«Це міг бути чудовий інструмент проти моїх товаришів-в’язнів, тому що північні в’єтнамці завжди намагалися скористатися з класового питання. Вони могли б сказати: “Дивіться, жебраки чортові, син людини, яка рулить війною, поїхав додому і кинув вас тут. Ніхто не дбає про вас, простих солдатів”» , — згадував Маккейн.
Чотири дні його тримали міцно зв’язаним в камері без москітних сіток. Що дві-три години били. Ліва рука була знову зламана, тріснули ребра. Американця мучили лихоманка і дизентерія.
Льотчик не прийняв помилування і не порушив 3-й пункт етичного кодексу, але всупереч 5-му пункту згодився публічно покаятися. 1969 року трансляцію по радіо Північного В’єтнаму записала американська розвідка.
1969 року помер лідер комуністичного В’єтнаму Хо Ші Мін, а президентом США став Річард Ніксон. Він не соромився участі своєї країни в неоголошеній війні й не намагався замовчати існування полонених. Дипломатичним тиском, кампанією в міжнародних медіа і бомбардуваннями Білий дім змусив наступників Хо Ші Міна цінувати захоплених американців як актив для торгів про мир.
1973 року авіація США замінувала море поблизу портів Північного В’єтнаму, зупинила економіку супротивника і доставку йому радянської допомоги. Незабаром було підписане перемир’я. В обмін на розмінування акваторії і виведення американської армії з Південного В’єтнаму комуністи звільнили близько 600 полонених. Додому полетів й Джон Маккейн.
Того ж 1973 року Маккейн став курсантом Національної військової академії США, де написав роботу на 44 сторінки з рекомендаціями щодо зміни правил поведінки в полоні:
«Сполучені Штати не мають сподіватися, що всі зможуть успішно опиратися в полоні. Замість того, щоб очікувати від військовополонених безкомпромісного спротиву, США мають карати противника, як ми це робили з комуністами на пізніх етапах В’єтнамської війни, за порушення Женевської конвенції та спроби підірвати лояльність і патріотизм захоплених солдатів».
Тому повірте — такі ІПСО абсолютна новинка для нас, бо більшість до такого були не готові. Наша влада роками розмовляла нами як зі школярами. Не думаю, що Джонсон, Уолес і Ліз Трасс дадуть слабину. Але українці в Британії і тут мають чітко тиснути на росіян і не давати слабину. Бо на це розраховує Росія. Не соромтеся зайвий раз написати/подякувати в твіттері британським друзям — маємо бути командою проти спільного ворога.
Для тих, хто в паніці — скажу, що ІПСО — це технологія війни майбутнього. Ми межуємо з двома бахнутими сусідами, росіяни як таргани пхаються за нашими паспортами — треба учитися не лише стріляти зі зброї, а й опановувати мистецтва смислів і слова.
