Борис Джонсон йде з посади прем’єр-міністра Великої Британії. Ми його щиро полюбили за останні 5 місяців. І тому чимало хто переживає, чи не скоротиться підтримка Британією України. Чи не трапиться так, що від нас відвернуться і грюкнуть дверима по-англійськиСпівчувати Борису Джонсону точно не варто. Велика суспільна дискусія і гучна відставка — це і є та демократія, до якої ми прагнемо. Коли є чіткий закон та інститут репутації політика і урядовця і це працює, як годинник. Коли у пресі з’явились фото тієї злощасної "вечірки" на Даунінг-стріт, де десяток людей на свіжому повітрі п’ють вино і смажать барбекю — багато хто в умі порівняв їх із салютами Колі Тищенка. Але Джонсон за цю помилку заплатив посадою, а наш Микола пішов на підвищення в Національну раду з відновлення України від наслідків війни. Міністри із рідної Консервативної партії не пробачили харизматичному Борису покривання товариша Кріса Пінчера з його п’яними домаганнями до чоловіків. А у нас ціла державницька машина працювала на те, щоб Олег Татаров чудово почувався за будь-яких умов. У часи війни ми щодня говоримо про наші цивілізаційні відмінності від росіян, але розрив між нами і англійцями не менш глибокий.
Борис Джонсон зробив фантастичні речі — він розбурхав приспану російським газом Європу і виступив тараном антипутінської коаліції. Він викривав брехню російських керманичів. Він знаходив уїдливі і часто креативні методи для переконання Макрона, Шольца припинити нарешті шукати мир в очах Путіна. Але для внутрішнього ринку Британії — симпатичний і вольовий політик зробив страшне. Він збрехав і був спійманий на брехні. Тож повинен відповісти за це, не дивлячись на всі його заслуги, реальні чи створені ситуацією.
Зараз чимало хто шукає у відставці Джонсона слід ФСБ і якийсь "химерний план Путіна": з ліквідації реальних опонентів у демократичному світі. Цілком можливо, що на якомусь дріб’язковому рівні маловідомі консерватори справді отримали преміальні від країни-бензоколонки за успішну спецоперацію. Але ні — те, що в нас навіть не потягне на тему для обговорення, в країні з достатньо високою політичною культурою суспільства дійсно є причиною для реальних політичних наслідків. Наш милий "Джонсонюк" не міг цього не знати — надто довго він сам був політичним оглядачем і шмагав консерваторів з іншої сторони за будь-яку помилку.
А тепер про найголовніший страх українців — про радісні писки росіян і бризки шампанського, яке відкорковують у Кремлі з нагоди відставки Джонсона. Пострадянський скалічений світ не розуміє, що зміна одного політика з західному світі не означає кардинальний розворот для держави. У цьому плані українці є заручниками колоніального мислення і власного досвіду державотворення останніх 30 років. Коли умовно за Януковича ми палко кохали Росію, за Порошенка нарешті почали приглядатися до армії, мови і віри, за Зеленського пріоритетом стали дороги. У наших широтах орієнтація персонально на особу президента породила хаос і урешті підвела Україну до жахливої війни. Але в Британії ситуація інакша — як би політична еліта Великої Британії не розділяла позиції Джонсона - він не зміг би реалізувати 99% того, що він зробив на підтримку України. Це була узгоджена позиція практично всього політичного класу Британії – допомога Україні, боротьба з Росією і намагання опустити Росію до тієї ролі в світі, на яку вона реально заслуговує. Тут єдині і консерватори, і лейбористи. Важливим показником того, що британський інтерес до України всерйоз і надовго продемонструвала Британська королівська сім’я. Королева Єлизавета порушила нейтралітет і на початку березня зробила велику пожертву на підтримку України зі своїх приватних коштів — це унікальна ситуація в історії. Наслідний принц Вільям і Кейт одними з перших серед еліт висловились на підтримку України і кілька разів відвідували волонтерський центр у Лондоні.
Ефект був колосальний — підтримати українців коштами, зібрати допомогу, поселити у себе родину біженців — після такої потужної реклами стало справою престижу. Коли Україну підтримує найбільш впізнаваний бренд Британії — діло буде.
Неприємним наслідком для нас може бути тимчасова зміна фокусу уваги з України на внутрішні питання. Кілька наступних місяців головними новинами у Британії будуть не війна в Україні, а вибори нового очільника Консервативної партії. А ще план з вирішення внутрішніх проблем: тут тобі і дорогі ціни на пальне, і рецесія, і дуже дорогі комунальні тарифи. Тому новий прем'єр, хто б їм не став, буде переважно перейматися британським порядком денним. Але Україна обов’язково буде в трійці важливих питань. Це навіть не обговорюється.
На зміну Джонсону можуть прийти два дуже добрі знайомі нам кандидати — це міністр оборони Великої Британії Бен Воллес і очільниця МЗС Ліз Трасс. Обоє мають виключну проукраїнську позицію і є чіткими послідовниками повного виведення військ РФ з території України і конфіскації російських активів на нашу користь. Обоє проти "поганої мирної угоди" з Росією, бо це лише "дозволить Путіну виграти час і перегрупувати сили".
Бен Воллес у свіжому коментарі The Guardian запевнив, що "немає ризику різкої зміни політики щодо підтримки України, тому що він прагнув протягом усього цього процесу досягти міжпартійного консенсусу щодо військової допомоги". А тобто не можна просто так прийти і зіпсувати як мінімум річну роботу з підтримки України. Шотландець Воллес ще і непоганий компромісний варіант на тлі активізації розмов про підготовку до проведення другого референдуму Шотландії щодо незалежності від Великої Британії. Врівноважений і дипломатичний Бен може вміло згладити гострі кути і звести всі ці "періоди піврозпаду" до мінімуму. І це нам теж на користь, бо сильна Британія - наша опора.
Українці щиро полюбили Джонсона, бо оцінили його щирі жести підтримки. Чи то приїзд інкогніто одразу після Бучі, який втримав пригніченого знахідками в Приірпінні Володимира Зеленського від емоційних рішень. Чи то заяви про підготовку 10 тисяч військових у Британії з кращими тамтешніми фахівцями. Україна полюбила "Джонсонюка" за те, що він чи не першим озвучив ті речі, які на язиці у кожного свідомого українця. Але які боялась говорити наша влада — про те, що Путін боїться тільки сили. Що треба його дотискати до кінця. Що погана угода зараз — шлях до нової Бучі в десятикратному вимірі за пару років. Нам бракуватиме цих емоційних і красивих жестів, які надавали впевненості не лише нашому президенту. Вони надихали кожного українця, що у нас є друг — Велика Британія.
Але попри те, що Джонсон іде у відставку — ці жести є. Прикметно, що учора Архієпископ Кентерберійський Джон Уелбі вітав у Лондоні нашого очільника ПЦУ Епіфанія. Ще один крок подалі від "русского мира".
А ще більш цікавою новиною був таємний дводенний візит начальника Штабу оборони Великої Британії адмірала сера Тоні Радакіна. "Ми дуже плідно попрацювали на пункті управління, обговорили до деталей плани майбутніх операцій", — повідомив наш Генштаб ЗСУ. Це надважлива зустріч перед великим боєм за наш український Південь.
Тому попрошу українців видихнути. Від заміни Джонсона на інше прізвище, мало що зміниться.
Бо у Лондоні є система і вона працює як БігБен. Інколи годинниковий механізм потребує ремонту, але після реставраційних робіт він працює як новенький. Нам же у цей час треба розібратися як взагалі працює механічний годинник. Бо замість ревізії помилок — у нас у хід одразу йде молоток або пошуки китайської підробки.
