Верховний Представник ЄС із закордонних справ та політики безпеки, відповідальний за розбудову Спільної зовнішньої та безпекової політики, справді виступив із чудовою промовою, яку можна назвати програмною. В ній було і визнання минулих помилок – як Євросоюзу в цілому, так і його особистих. В ній була відверта оцінка нинішнього стану речей у міжнародних відносинах. В ній був заклик до дій.
Чого в ній не було – так це новизни. В якому б захваті не були українці від виступу Борреля, не можна ігнорувати того очевидного факту, що він майстерно продав своїй аудиторії секрет Полішинеля.
Просто погляньмо на ключові тези промови. Я не стану її цитувати: без риторичних прийомів суть сказаного буде опуклішою.
Отже:
1. Світ вийшов із рівноваги та стрімко змінюється. Кількість кризових явищ наростає.
2. Формула добробуту Європи "російські енергоносії-китайські товари-американський захист" більше не діє.
3. Росія – загроза, Китай – конкурент. США – джокер.
4. Євросоюзу слід розраховувати на власні сили ("Чучхе?" – здивувався Кім).
5. Світ не є біполярним. На тлі американо-китайського суперництва існують численні гравці з власними програмами.
6. Демократія та автократія – це тепер питання не лише наявності, але й міри.
7. Табу більше не непорушні.
8. Змінюйся – або здохни.
9. Інформація є полем бою.
10. Передбачай, реагуй, пропагуй.
Оці банальності в обгортці з правильно добраних слів і викликали фурор. Ну, звісно, ефект посилив рефрен: ми помилялись, ми не вірили, ми не чекали. І так, Україні, безперечно, треба помагати всіма можливими способами.
Ця промова запізнилась щонайменше на вісім років – але її слід було виголосити ще раніше. В ідеалі – одразу після сумнозвісного спічу Володимира Путіна на Мюнхенській безпековій конференції 2007 року.
Втім добре, що вона пролунала хоча б зараз. Сміливість чиновника полягає в тому, щоб визнавати очевидне. Хоча, справедливості задля не можна не зазначити: це визнання було хіба частковим. Його сильно пом'якшила метафора щодо "чорних лебедів (тобто виняткових та несподіваних подій) які "стануть більшістю". З цією метафорою неможливо погодитись. Адже більшість подій, які людство тлумачить як "чорних лебедів", такими не є. Це "сірі носороги" — те, що є очевидним, лежить на поверхні, чиї наслідки легко передбачувані, а часом взагалі наочні – але люди просто відмовляються зважати на це та вірити в реальність подібних сценаріїв.
Списати все на обставини/події непереборної сили — це зручний спосіб зняти з себе відповідальність за короткозорість, недоумкуватість та колишню пиху. І в цьому полягає пиха нинішня. Адже кожен наведений Боррелем приклад "лебедя" насправді є "носорогом" – починаючи від російської агресії проти України й закінчуючи правим маршем у Європі. Це "носороги", на яких ніхто не зважав.
Зрештою, промова Борреля мала на меті не візіонерство і не каяття. Вона служила дуже простій менеджерській задачі: влаштувати розгін гвинтикам тієї частини велетенської бюрократичної машини ЄС, яка безпосередньо підпорядковується Верховному Представникові ЄС із закордонних справ та політики безпеки. І це, безперечно, добре.
Та річ у тім, що будь-яка бюрократія тяжіє до стану спокою. Вона інертна, а розгалужена бюрократія має інерцію величезну. І одна промова не в стані її подолати. На неї не вплине навіть десяток промов. Всі зміни, які відбудуться в ЄС та його політиці найближчим часом – це зміни, що стануть наслідком зовнішнього тиску, а не результатом проактивної позиції його керівництва. І це слід розуміти чітко. Ілюзії коштують надто дорого.
