Лідер КНР, який поєднує в одній особі посади Генерального секретаря ЦК КПК, головнокомандувача та президента країни, 69-річний Сі Цзіньпін, розміняв третій термін перебування у кріслі генсека. Але його третій термін не повторює попередніх. Навпаки, він означає для Китаю настання нової епохи. На зміну консенсусу партійних кланів прийшов одноосібний Син Неба.
Нове оточення товариша Сі
До нового складу Політбюро ЦК і Постійного Комітету Політбюро увійшли лише люди, які особисто віддані Сі Цзіньпіну і довели це на ділі. Із 24 членів Політбюро з минулого складу збереглося десять. З семи членів Постійного Комітету – двоє плюс сам Сі Цзіньпін.
З Політбюро зникли останні "комсомольці", Лі Кецян та Ху Чуньхуа — представники єдиного партійного клану, з яким Сі ще доводилося зважати на п'ять років тому. Задля справедливості треба сказати, що видалення з президії глави "комсомольців", 80-річного Ху Цзіньтао перед початком підсумкового засідання в суботу навряд чи пов'язане з цим. Причини швидше за все були медичними, що видно і на відео.
Разом із "комсомольцями" зі складу Політбюро був виведений і Чен Сі – одногрупник Сі Цзіньпіна та його сусід по кімнаті в роки навчання в Університеті Цінхуа, і це вже можна тлумачити двояко. Чен Сі — ровесник Сі Цзіньпіна, і за старими правилами мав піти за віком, як і сам Сі. Але за місяць до з'їзду, 19 вересня, Головне управління ЦК КПК опублікувало нове "Положення про підвищення та зниження керівних кадрів", з якого зникли згадки про вікові норми.
Це поширюється на всіх партійних функціонерів, але, судячи з перших призначень, вікові норми застосовуватимуть вибірково. Не виключено й інше пояснення: Сі Цзіньпін вирішив очистити своє оточення від людей, які його особисто знали, замінивши їх тими, хто особисто йому зобов'язаний. Це дозволить йому встановити необхідну дистанцію між собою та іншими членами Постійного Комітету – колегіального органу, в якому за літерою партійного Статуту Сі Цзіньпін лише перший серед рівних.
У новій конфігурації влади така рівність є вкрай небезпечною. Клановий компроміс, пов'язуючи руки Сі Цзіньпіну, служив страховкою від палацових переворотів. Зараз, з відходом кланової епохи, Сі Цзіньпіну треба думати про нові механізми захисту від внутрішньопартійної змови. Найближча аналогія, що описує положення Сі на першому, другому та третьому термінах, і різницю між ними – це позиції Сталіна в партії, у 1925, 1932 та 1940 роках. Аналогія більш актуальна, хоча менш точна — становище ровесника й почасти однодумця Сі, Володимира Путіна на різних термінах його президентства. Між ними та їх режимами взагалі чимало спільного, але Путін, як не крути, це Сі у версії лайт.
Що зробив Сі?
До 1989 реформи Ден Сяопіна вперлися в стелю авторитаризму КПК. Економічні свободи в міру їхнього розширення породжують у суспільстві запит на політичні свободи. Але для авторитарної КПК у такому суспільстві немає місця, а верхівка компартії не збиралася йти.
Невдоволення, що накопичилося, призвело до вибуху протестів і жорстокого розгону студентів на площі Тяньаньмень. У наступні 23 роки, при генсеках Цзян Цземіні (1989—2002) та Ху Цзіньтао (2002—2012), у КПК точилася боротьба як між прихильниками авторитарного та ліберального шляхів розвитку, так і між кланами авторитаристів, що суперничали. Точку в ній поставив XVIII з'їзд КПК, на якому протистояння внутрішньопартійних угруповань досягло крайньої жорстокості. І, Сі Цзіньпін, який не входив явно до жодного клану, але був при цьому прихильником авторитарної лінії, став компромісною фігурою, на яку погодилася вся коаліція авторитаристів-переможців.
До другого терміну Сі Цзіньпін посилив свої позиції, добивши клан "шанхайців" Цзян Цземіня, який одержав антикорупційний удар ще напередодні XVIII з'їзду, і цим був надламаний. Сі продовжив боротьбу з корупцією, зміцнюючи цим свій імідж кришталево чесного та фанатично відданого справі партійця-безсрібника. За період 2012-17 р.р. за корупційними звинуваченнями було посаджено 278 тис. чиновників, включаючи понад п'ятсот вищих партійних функціонерів, генералів, членів та кандидатів у члени ЦК. Було б невірним стверджувати, що справи проти них порушувалися на порожньому місці — але саме незручні для Сі фігури незмінно ставали об'єктами найсуворіших перевірок.
Зміцнившись до початку другого терміну, Сі почав вже явний процес згортання ліберальних реформ і повернення до соціалізму сталінсько-маоїстського типу. Процес йшов під гаслами побудови "соціалізму з китайською специфікою" у рамках концепції "одна країна – дві системи", введеними в обіг ще Ден Сяопіном.
Наголос було зроблено на загальне оздоровлення соціальної атмосфери, розхитаної відступом від жорсткої регламентації життя за Мао Цзедуна. Посилилася та постійно посилювалася цензура, від соцмереж до держконтролю над ЗМІ, літературою, кіно. Повсюдно впроваджувалась та вдосконалювалася система соціальних рейтингів, заснована на використанні BigData. Заохочувалося донесення на всіх рівнях. Простір громадської думки Китаю, що пожвавився в перші десятиліття реформ, швидко звівся до невеликої кількості обмежених зон, які продовжують скорочуватися.
Формування позитивного образу Сі Цзіньпіна швидко перейшло в культ, масштаби якого вже до кінця першого терміну зрівнялися, а частково і перевершили масштаби вихваляння Мао Цзедуна. Буквально кожен крок Сі став супроводжуватися підлабузною віршуванням, хоча після Мао і до Сі така практика вважалося непристойною. Табу на неї підтримували всі генеральні секретарі, а пропаганда наголошувала на колективному характері китайської влади. І справді, до другого терміну Сі Постійний Комітет Політбюро насправді виступав як інструмент обмеження особистої влади лідера.
Іншими словами, видимість демократизації Китаю після відходу Мао була лише наслідком рівноваги сил кількох кланів, що склалися всередині КПК. Громадянського суспільства, здатного протистояти поверненню до авторитаризму, у Китаї не виникло, та й не могло виникнути, оскільки його паростки негайно знищувалися комуністами. З цього питання між кланами, що суперничають, завжди існував консенсус, а відступників від нього нещадно карали.
Поява в Статуті КПК обмеження, що не дозволяло обіймати посаду Генерального секретаря ЦК більше двох термінів, також було викликано міжклановим компромісом.
Ресентимент та популістська зрівнялівка
Боротьба з корупцією, розпочата Сі, поступово розширилася до боротьби з "надмірностями" та "розкладом". КПК стала активно втручатися в особисте життя китайців, цікавлячись тим, хто скільки їсть, з ким спить, що читає, слухає та дивиться, і щедро роздаючи з цих приводів ідеологічно вивірені вказівки. Сам Сі Цзіньпін за десять років перебування на чолі КПК та КНР опублікував уже 125 книг з цих та багатьох інших актуальних питань. Це зробило його найбільш плідним сучасним письменником у Китаї. Для глибокого вивчення та розширеного тлумачення його книг при Пекінському університеті створено Інститут ідей Сі Цзіньпіна, а за решти — Центри дослідження думки Сі Цзіньпіна.
Хоча ідеї Сі Цзіньпіна охоплюють практично все, їх можна звести до двох основних положень. По-перше, усім має керувати партія, і все має оцінюватися з погляду партійності. По-друге, " погоні за задоволеннями, інертності та недбайливості" потрібно протиставити "велику боротьбу для здійснення великої мрії", проти всього, що перешкоджає задоволенню "постійно зростаючих потреб народу в прекрасному житті" і сприяє "нерівномірності та неповноті розвитку" Китаю. Під такі формулювання можна підігнати все, що завгодно.
Під керівництвом Сі Цзіньпіна КПК посилила м'яку реабілітацію Мао Цзедуна, закріпивши офіційне ставлення до його епохи у спеціальній Резолюції ЦК КПК. За Ден Сяопіна "Культурна революція" визнавалася помилковою по суті, без будь-яких оговолрок. Нова резолюція визнала лише "серйозні перегини у боротьбі проти правих елементів".
Сі переформулював і цілі "соціалізму з китайською специфікою" у доступному для широкого загалу ключі. На основі "боротьби з надмірностями" він запропонував план побудови "прекрасного життя", що передбачає досягнення "загального процвітання" через перерозподіл, і попередив китайських мільярдерів: " Ми повинні розумно скоригувати надмірні доходи та спонукати людей і компанії з високими доходами платити більше суспільству ". Природно, що роль перерозподільника в цих планах відводиться КПК.
Нарешті, ще на першому терміні, Сі почав експлуатувати ханський націоналізм, посилюючи його ресентиментом на основі історичних образ, марксистсько-маоїстської фразеології та антизахідної риторики. Так співпало, що саме з приходом Сі китайці відчули перехід країни до нової якості, коли з КНР почали зважати. Це викликало сплеск патріотизму, чим і скористався Сі, запропонувавши концепцію "китайської мрії про велике відродження китайської нації".
Хоча "китайська нація" при цьому трактується як сукупність усіх народів, що живуть на території КНР, концепція наголошує, що вони мають бути об'єднані "спільними культурними цінностями". Насправді це означає жорстку асиміляційну політику, що посилилася при Сі, і спрямовану викорінення національної ідентичності " малих народностей " що становлять у сумі 8% населення КНР. Йдеться насамперед про уйгури Сіньцзян-Уйгурського автономного району (СУАР), які сповідують іслам.
Швидкий економічний розвиток Китаю та зростання його ролі у світовій економіці загострило конфлікт між китайським авторитаризмом та західним лібералізмом. Тим часом, у КНР, аж до 2018 року, були впевнені, що Китай, який поєднує елементи ринку і держрегулювання, буде багатіти і розвиватися, як і в попередні десятиліття. Китайські експерти, дивлячись на введені проти Росії санкції, були впевнені, що з КНР такого не станеться ніколи, оскільки Китай є надто важливим для Заходу торговим партнером.
Але авторитарний Китай, який посилився економічно, став сприйматися як загроза західному ліберальному світу, а її масштаб вимагав негайної реакції. І, як би сьогодні в США не ставилися до Трампу, його спроба вирівняти торговий дисбаланс, вжита в 2018 році, була назрілим заходом. Це запустило процес китайсько-американського розриву, який став тлом багатьох світових подій.
Спочатку китайці розраховували, що після заміни Трампа на Байдена ситуація повернеться до колишньої точки. Але цього не сталося. Навпаки, до економічних вимог додалися політичні. Дії Пекіна в СУАР стали прямо називати геноцидом, а демонтаж демократії в Гонконгу і тиск на Тайвань зазнавали дедалі більшого засудження.
У відповідь Китай використав війну в Україні як майданчик для критики Заходу, виступивши у ролі адвоката Росії. Все це та багато іншого говорить про те, що США та КНР, залишаючись тісно пов'язаними економічно, перейшли до стадії гібридного протистояння. І це протиборство посилюється — так, США почали вживати заходів щодо обмеження доступу КНР до новітніх технологій та зниження залежності від китайського імпорту.
Звісно, відрізати Китай, який набрав великий розбіг не лише в економіці, а й у науці, від сучасних технологічних знань непросто. Це не путінська Росія, що відстала від передових країн на 70-80 років. У багатьох областях Китай знаходиться на верхній планці світового рівня, не поступаючись США. Він може повторити нові розробки на власній науковій базі або створити свої, не гірші, або просто купити, навіть в обхід санкцій, носіїв знань та вмінь, доступ до яких йому намагаються перекрити. Але в перспективі автократія неминуче програє демократії в гонці технологій, оскільки конкуренція ідей, властива ліберальному суспільству, завжди ефективніша, ніж дотримання мудрих вказівок вождя.
Україна між двома Китаями
Вихід із концептуального глухого кута – а саме в ньому виявилася сьогодні КПК на чолі Сі Цзіньпіном – передбачає вироблення нових підходів на основі оновленої теорії. Але поле дозволених досліджень у Китаї до кінця звужено. Концепція "соціалізму з китайською специфікою" та неможливість конструктивної критики марксизму-ленінізму-маоїзму, зводить соціальні дослідження до рівня богословської суперечки, де замість бісів — корупціорнери, в ролі демонів Ада — американські імперіалісти, а до грішників зараховані непокірні жителі Тайваню.
Без адекватної теорії рецепти виходу з глухого кута не спрацьовують, і ситуація ходить по колу. Зараз, після півстоліття блукань, вона закономірно дійшла до маоїзму, з поправкою на новий технологічний рівень. Але маоїзм несумісний із високими технологіями. Потрібно вибрати щось одне. І Сі Цзіньпін, отримавши в Китаї абсолютну владу, робить вибір на користь маоїзму та авторитарних методів управління.
Тут і виникає практичне, суто українське питання: з яким із Китаїв, яких, як відомо, два, один із столицею в Пекіні, а інший – у Тайбеї, є сенс розвивати стосунки Києву? Чи правильний вибір ми зробили, надіславши посольство до Пекіну?
