Російське суспільство проковтнуло мобілізацію. І знову занурилося у звичний для себе одобрямс. Все це до болю нагадує казку, коли дракон вимагає в містян 10 дівчат, містяни цих дівчат дають і далі кажуть: "Фух, можна спокійно жити рік до наступного приходу дракона". Думку про те, що дракон може прийти позапланово, росіяни відкидають: "Прийде — будемо думати, що робити".
Пересічний росіянин боїться мітингів, влади і втрати величі. Але найбільше він боїться рефлексії в тому значенні, яке цьому слову надають психоаналітики. Вибираючи між смертю і рефлексією він вибере смерть.
Перший і дуже негативний підсумок мобілізації: росіяни готові проковтнути і другу, і третю хвилі. Агресивна меншість (10-13%) перемогла аморфну більшість. Паралельно з цим населення дуже хоче, щоб сталося чудо і все чарівним чином повернулося в "нормальність до 24 лютого". Їхня віра зараз не в себе, а в чудо, яке зробить хтось.
Другий висновок про який я вже писав: Путін перетворюється і буде далі все більше перетворюватися із альфа-самця на колективного Путіна. Тільки якщо місяць тому цей колективний Путін опирався на дві милиці — Ковальчука (разом з Кірієнком) та Патрушева, то тепер стараннями (страхами) самого Путіна цей колективний Путін розширився Собяніним, Кадировим, Пригожиним і навіть частково Мішустіним.
Форма правління цього колективного Путіна сьогодні — це не політбюро, як комусь здається, а семибоярщина. Башти Кремля — це корпорації, які воюють одна з одною. Тільки раніше вони мали беззаперечного арбітра. А тепер цей арбітр стомився бігати по полю і гравці дозволяють собі фолити там, де їм захочеться.
Кращий тому приклад — Пригожин, який подає в суд на петербурзького губернатора Беглова, стає смотрящим за регіоном і парарлельно будує нову партійну структуру, судячи з усього, в обхід Кірієнка, який мав би це контролювати.
Все це поки не робить слабшою державу. Це робить слабшим Путіна як арбітра. Він потрібен їм всім як символ, але роль Путіна, судячи з усього, буде все більше зменшуватися з часом.
Отже, ми маємо два парарлельних треки: населення повернулося до звичного стану і хоче, щоб за нього все вирішували, а еліти взяли в облогу Путіна і починають воювати між собою. Поки складно сказати, до чого призведе ця війна: всі ще бояться усвідомити, що Путін вже не той.
Поки головним страхом залишається ФСБ. Але якщо тенденції будуть продовжуватися, рано чи пізно, ФСБ має зіткнутися з новими армійськими (Суровікін, Пригожин, Кадиров). Власне, від цього зіткнення і буде залежати майбутнє російських еліт. Чим швидше почнеться ця війна, тим краще для нас. Якщо цієї війни не настане, Росія буде зміцнюватися в своєму тоталітаризмі, а відтак матиме ресурс для подальшої війни з Україною.
