5 грудня Верховному комісару ООН з прав людини Фолькеру Тюрку під час чергового ракетного удару Росії довелося спілкуватися з українськими правозахисниками в одному з київських бомбосховищ. Вибачте за тимчасові незручності, пане Тюрку.
Того дня державні мужі та ЗМІ звернули увагу на збіг: масований удар одна з країн-гарантів Будапештського меморандуму завдала в чергову річницю його підписання.
Мені ж пригадалася інша подія: 5 грудня 1936 року день прийняття в СРСР т. зв. сталінської Конституції. Тієї, за радянською міфологією, найдемократичнішою в світі, яка гарантувала радянським людям нечувані доти права та свободи. Але після 1936 року настав 1937. З усіма наслідками. Втім, в Україні масові репресії почалися ще раніше і призвели до Голодомору. Тоді ж радянська окупаційна влада нищила цвіт української інтелігенції: Розстріляне Відродження.
А 10 грудня, як відомо, Міжнародний день прав людини. 1948 року в цей день Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини. В другій половині 1980 років у Москві тамтешні демократи збиралися 10 грудня біля пам'ятника Пушкіну, який (Пушкін, а не пам'ятник) в Росії вважається чомусь співцем свободи. Що ж, кожен народ має своє мірило свободи.
10 грудня відчайдухи приходили до пам'ятника з адресованим владі гаслом «Поважайте власну Конституцію!», маючи на увазі вже не сталінську, а брежнєвську, яка теж гарантувала нечувані права та свободи. І було тих відчайдухів сотня, а може, й дві. Але тоді серед них принаймні були Сахаров і Новодворська.
Отак Росія і живе між цими двома датами з очевидною перевагою на боці першої.
