Усі ми на новий рік загадували одне бажання – перемогу над Росією. Але політики думають ще й про вибори. Відповідно до вимог, прописаних у Конституції, чергові парламентські вибори мають відбутися 29 жовтня 2023 р., а чергові президентські – 31 березня 2024 р.
Щоправда, законодавство забороняє проведення виборів за умов воєнного стану. Щоб парламентські вибори відбулися вчасно, виборчий процес має розпочатися наприкінці серпня. Якщо на той час військовий стан не буде скасовано, то терміни посуватимуться. Але в будь-якому разі виходить, що буквально через пару місяців після перемоги (а ми всі віримо саме у перемогу над ворогом та звільнення всіх наших територій) на нас чекають парламентські вибори, а потім і президентські (проводити їх одночасно забороняє Виборчий кодекс).
Про те, що Офіс президента посилено готується до виборів, розповіла "Українська правда". Станом на початок листопада, згідно із закритими дослідженнями Банкової, головним конкурентом партії "Слуга народу" є ще не створена політсила шоумена Сергія Притули — її рейтинг коливається в межах 12-14% серед тих, хто визначився з вибором. Схоже, ОП розраховує на Притулу не лише на парламентських, а й на президентських виборах, щоб він відіграв роль головного конкурента Володимира Зеленського та успішно програв йому.
Головний непередбачуваний фактор
Однак зараз будь-які подібні рейтинги — це не більше, ніж бажання догодити замовнику. Бо вони не зважають на головний непередбачуваний чинник — військових. Армія має найвищий рейтинг довіри. І у суспільстві є запит на участь військових у владі.
Конституція та закони не забороняють військовослужбовцям балотуватися у народні депутати та на пост президента. І для цього не потрібно йти у відставку. Також можуть захотіти взяти участь у політиці ті учасники війни, які після перемоги повернуться до цивільного життя. Ми не будемо розділяти ці категорії. Та й для виборців теж буде важливо насамперед те, що людина воювала і зробила помітний внесок у перемогу, а не її статус на момент виборів: він військовослужбовець, військовозобов'язаний чи резервіст.
Можна не сумніватися, що військові відіграють на наступних виборах дуже важливу роль. Звичайно, армія — це зріз нашого суспільства, і вона неоднорідна у своїх політичних настроях. Тому навряд чи військові виступатимуть як єдина політична сила. Швидше очікується, що вони поділяться на кілька команд.
Нагадаємо, що наступні парламентські вибори мають відбутися за суто пропорційною системою з відкритими партійними списками. Кожна партія буде представлена в бюлетені першою дев'яткою загальнодержавного списку, а також своїм регіональним списком кандидатів. Там не будуть вказані посади кандидатів, лише прізвища та ініціали. Тому кожна партія буде прагнути включити до свого списку максимально відомі прізвища. А найбільші шанси на впізнаваність матимуть саме прізвища військових — якщо, звичайно, хотіти впізнаваності у позитивному ключі, а не через скандали та компромати.
Візьмемо, наприклад, партію "Слуга народу". Якщо першим номером її загальнодержавного списку йтиме голова партії Олена Шуляк, чи спікер парламенту Руслан Стефанчук, чи голова фракції Давид Арахамія, це буде одна історія. І зовсім інша — якщо першим номером йтиме, скажімо, командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Сирський. (Після виборів він зможе відмовитися від мандата та залишитися на своїй посаді.)
Те саме можна сказати про кожну партію, яка серйозно претендує на подолання бар'єру в 5%: і про партію "Європейська солідарність" Петра Порошенка, і про партію Притули, і про будь-яку іншу. Відомі військові будуть потрібні і для першої дев'ятки, і для регіональних списків. Саме навколо цих прізвищ, здатних підняти рейтинг, будуватиметься партійна агітація.
Результати виборів залежатимуть від того, чи захоче зіграти у власну політичну гру головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. І якщо так, то кого він вибере собі у союзники. Це може бути вже існуюча партія, а може й новий політичний проект.
Уточнимо, що закон забороняє військовослужбовцям членство в партіях. Але їх може висунути в кандидати будь-яка партія. Напевно, буде спроба створити потужну партію військових (під назвою, наприклад, "Партія переможців"), в якій функцію організаторів візьмуть на себе ветерани війни. Кажуть, що над цим уже працює колишній перший заступник командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ, екс-заступник секретаря РНБО генерал-майор Сергій Кривонос.
Соціальний ліфт для ветеранів
Втім, військові вплинуть на наступні вибори не лише своїми кандидатами. Вони також вплинуть на формування політичних пріоритетів.
Які пріоритети на повоєнний час у Зеленського та "слуг народу", відомо. Президент у своєму посланні до Верховної Ради 28 грудня наголосив, що відновлення України після бойових дій – це буде найбільший економічний проект нашого часу у Європі. І "слуги" дуже хочуть зберегти владу, щоби цей проект реалізовувати.
У своєму посланні Зеленський згадав і про ветеранів: "Створення сучасної ветеранської політики. Це дуже важливо! Створення в Україні сучасної системи реабілітації тих, кого війна поставила в найскладніше становище. Щоб у нашому суспільстві було саме це відчуття – що ніхто у нас не є зайвим. Це завдання… Що про всіх українців ми піклуємося, що кожному й кожній можемо допомогти".
Це, звісно, правильно, але все ж таки ветеранам потрібна не тільки реабілітація та допомога. Вони заслуговують на те, щоб бути на перших ролях у повоєнному відновленні України. І вони заслуговують на це точно не менше, ніж "слуги народу".
Ми ще побачимо, як партії змагатимуться у обіцянках соціального ліфта для ветеранів війни. Що ветерани повинні мати преференції у конкурсах у держорганах, пріоритет у просуванні кар'єрними сходами на держслужбі. Напевно, буде запропоновано й ідею ветеранських квот у виборчих списках партій, починаючи з найближчих місцевих виборів. Власне, чому б і ні, якщо Виборчий кодекс уже запровадив на парламентських та місцевих виборах гендерні квоти: у кожній п'ятірці щонайменше дві жінки (і чоловіків теж не менше двох). Для повоєнної України ветеранські квоти будуть набагато важливішими за гендерні.
Звісно, "слуги народу" теж можуть це пообіцяти. Але до них особливе ставлення. Вони — партія влади, тому їх судитимуть не за обіцянками, а за справами. Наразі військові бачать, що соціальний ліфт працює зовсім не для ветеранів. Останній гучний приклад — указ Зеленського про призначення послом у Болгарії "сексологіні" та "фахівця з питань обробки дорогоцінного каміння" Олесі Ілащук, яка не має жодного дипломатичного досвіду та взагалі досвіду роботи на державних посадах. Міністерство закордонних справ України було змушене виступити із коментарем, що "призначення на посади послів некадрових дипломатів є звичайною міжнародною практикою". Ніхто б і не заперечував, якби посаду посла отримав офіцер — ветеран війни, хай він і не є кадровим дипломатом. З урахуванням ролі та місця Болгарії серед країн ЄС у зберіганні та виробництві техніки та боєприпасів радянських зразків, яких дуже потребує Україна. І всім зрозуміло — проблема не в тому, що не знайшлося відповідного ветерана. Проблема в тому, що влада при призначенні керувалася зовсім іншими міркуваннями.
На Банковій явно недооцінили можливий резонанс цієї історії. Напевно, влада зробить якісь висновки на майбутнє. Але саме з таких, на перший погляд, дрібниць і складатиметься політична позиція військових після перемоги. Вони не хочуть виявитися чужими на святі життя. І суспільство їх у цьому підтримає. Хоча воно є політично неоднорідним, але в ньому є консенсус щодо того, що військові повинні брати участь у владі і контролювати її.
