Це старе радянське фото має кілька версій. Але про нього трохи пізніше. А почнемо здалеку.
Якось років так кілька тому їхав у потязі з Києва, й одна молоденька, років 20-22-х дівчинка, явно студентка, хвалилася, як їй бабця розповідала, що в СРСР буханка хліба коштувала лише 20 копійок і медицина була безкоштовна. Навіть стоматологічна. А жіночка трохи старше, але теж явно така, що не застала часи СРСР, активно трусила красивим фарбованим французькою косметикою волоссям, на знак згоди.
І от, хлюпнувши у свій організм ще 20 грамів "Зубрівки" та закусивши курочкою гриль, я не витримав катувань мого головного мозку, відірвався від книжки, що її все одно неможливо було читати через ці виливи любові до "совка" (каюся, маю таке збочення – почитати у потязі під трохи випити-закусити, вірніше, мав), й акуратно поцікавився у дівча: а бабця не розповідала, яка у неї зарплата була?
Виявляється що ні. І тоді потекла плавна розмова. Про жахіття радянських пологових будинків. Про тряпочки в трусах замість прокладок і тампонів. Про стоматологічне обладнання, котре як було куплене за кордоном у 1926 році й скопійовано, так і не модернізувалося 60 років.
Про зарплати бібліотекарок і медсестер 80 рублів на місяць при ціні джинсів 200 і чобіток 180. І про зарплату колгоспниць 70 рублів - менш ніж вартість 15 пляшок шампанського, якого до того ж в магазинах не було. Про дефіцит. Про відсутність "Кока-Коли", "Пепсі" та нормальної зубної пасти. Про те, хто такі "фарцовщики". І про те, як половина країни ходила у кривих кофтах, потворних піджаках, ватяниках та калошах.
Розповів чому за таке фарбування волосся, як у неї та її співрозмовниці зараз – тоді виключали з університету і комсомолу. І про те, що таке комсомол і чому якщо ти не член – дорогу до інституту і технікуму; до військового училища і міліції закрито і шлях один – до ПТУ та далі у швачки-мотористки або штуктурниці чи зварювальниці. І про те, що таке власне ПТУ.
Про те, скільки жили жінки-зварювальниці та від чого помирали. І що у її віці вона б уже мала двох дітей і була заміжня за ненависним чоловіком, за якого довелося "вискочити" через банальний "зальот", бо більшість населення в СРСР гадала, що контрацепція те саме, що консервація. І що в СРСР рівень смертності немовлят у пологових будинках було засекречено, а за молоком на молочних кухнях черги з 4 годин ранку займали.
І про те, як студентів возили картоплю видовбувати з мокрої глини голими руками й скільки дівчат після місячного перебування під вітрами та дощами у сирості й ночівлею у нетоплених казармах безплідними ставали.
Спочатку дівча не вірило. Увесь час кидалося в Інтернет перевіряти. Потім затихло. І її супутниця теж. І лише мовчки слухали. Про те, що у радянському телевізорі було лише два канали з Кобзоном, Мордасовою, Зикіною та програмою "Время". Про плоскогубці як перемикач тих каналів; про цензуру і що за прослуховування радіо "Свобода" можна було поїхати на лісоповал. І чому пересічній людині не продавали друкарські машинки, а решту ставили на облік в КГБ.
Ну і так - "по мєлочі" – з чого в СРСР робили "найсмачніший" та "найякісніший" пломбір, а з чого насправді фігачили "найякіснішу ковбасу".
І вийшла дівчина з потягу якоюсь просвітленою. Багато цікавих питань – бачу – виникло у неї до бабці. І стало мені її так жаль. Бо напевне бабця почне репетувати, що це усе вигадки "бендер" та американців і що такого не було, а якщо було, то лише трохи, а якщо не трохи, то "Бог терпел і нам вєлєл" і що "зате нас все боялісь". І що "не в Кока-Коле щастя, а єсть вєщі болєє... болєє... болєє...
З бабулями боротися – даремна справа. А от за молодь – можна. Бо через тридцять років після того, як впав "совок", він почав знову піднімати голову й полювати на тих, хто тоді не жив і не бачив усього того скотства. А зараз ще й "денацифікатори", мов таргани лізуть, і на своїх багнетах отой "совок" тягнуть.
На фото: типова радянська родина у ЗАГСі. Це т. з. "звіздини" радянське "хрещення". Радісні, "одухотворьоронниє" ліца, модельний одяг та зачіска. А вдома чекає одна-єдина кімната у комунальній квартирі або однокімнатка у "хрущовці". Й сіре безпросвітне життя. Зверніть увагу, як дивиться породілля на представницю ЗАГСу. Бачите вдячність за гостинність, увагу, людяність та ввічливість? За наявною інформацією то була вже третя дитина у родині, неочікувана й небажана. Бо для комуналки то вже перебір.
За іншою версією це батько і теща. Мама завдяки "найпередовішій радянські медицині" померла під час пологів. Бо не лише смертність новонароджених в СРСР була ушестеро більша за країни Європи та Північної Америки – статистика смертності серед породіль теж не веселить, не радує.
