Як член НАТО Фінляндія може розраховувати на захист статті 5, однак у країні все одно пожвавилася дискусія щодо статусу одного важливого архіпелагу
Не встигла Фінляндія стати членом НАТО, як одразу почала діяти, зміцнюючи оборону на випадок гіпотетичної агресії з боку Росії. І річ не тільки у міцних прикордонних укріпленнях, але й у позиціях на морі.
В країні ініційовано дискусію, яка, схоже, є зондуванням думки фінів та інших європейців, про нову мілітаризацію Аландських островів (фінською Ahvenanmaa, шведською Åland, тобто Оландські острови, які нам відоміші під русифікованою назвою, оскільки Росія, яка свого часу їх контролювала, запозичила назву, але не діакритичний знак, — ред.). Аландські, або ж Оландські острови є брамою до спільної для Швеції та Фінляндії Ботнічної затоки.
Згідно з опитуванням, яке провела агенція Yle, щонайменше половина депутатів фінського парламенту погоджуються або частково погоджуються з тим, що країна має все ж відмовитися від демілітаризації островів. Проти, як завжди, — представники лівих партій, що історично демонстрували лояльність або щось тотожнє – до Кремля (в залежності від періоду часу).
Фінське видання Ilta-Sanomat наводить кілька коментарів впливових політиків та посадовців. Наприклад, екскомандувач Силами оборони Ярмо Ліндберг вважає, що після інтеграції до НАТО варто й переглянути статус Аландських островів, який було закріплено ще у XIX ст. за результатами війни між Росією та Швецією, і підкріплено кілька разів під час двох війн Росії проти Фінляндії.
Противники збереження демілітаризованого статусу в якості аргументу закликають "не провокувати Росію". Такої думки, наприклад, дотримується представник правоцентристської більшості – Національної коаліції (Kokoomus) – Пекка Товері, що також очолював розвідку Сил оборони. Він вважає, що Росія може вдарити там, де, як вважає Москва, вона отримає перевагу.
Товері визнає, що зараз Росія посилено денацифікує свої сили в Україні. І визнає, що на їх відновлення підуть десятки років, але побоюється гібридних атак Москви проти місцевих політиків. Що ж, якщо не протидіяти гібридним атакам Кремля, то криза неминуча так чи інакше.
І цей аргумент – "не провокувати Росію" — геть не новий. Він лунає і всі роки російської війни проти України, і лунав сто років тому. Як з вуст деяких фінських політиків, так і з вуст очільників Швеції. І що цікаво, його озвучив зараз і колишній міністр оборони Фінляндії Ян-Ерік Енестам – фінський шведськомовний (finlandssvensk) політик і представник Шведської народної партії.
Цікаво це, тому що Аландські острови колись належали Швеції і понад 80% місцевих жителів розмовляють шведською мовою, але віддалилися від Стокгольму, коли той не міг сформувати виважену й чітку політику оборони під час Другої світової, коли від радянської навали острови в результаті захищали фіни.
Непроста історія Аландів
Москва завжди демонструвала неабияку зацікавленність у контролі над цими островами через їхнє стратегічне розташування. Принаймні з тих часів, як Петро І почав рубати своє вікно до Європи, в тому числі і Великою північною війною зі Швецією, коли було окуповано Фінляндію і, власне, Аландські острови. Потім була Фінська війна (1809-1809 рр.), під час якої російські війська знов палили та нищили ці території, і врешті решт захопили їх й отримали під контроль до 1914 р. у складі Великого князівства Фінляндського. Пануванню росіян поклали край поразка у Першій світовій і війна Фінляндії за незалежність.
Але острови відтоді стали спірними для Швеції та Фінляндії, і питання було вирішено у Лізі націй в межах Аландської угоди (країни-підписанти: Велика Британія, Данія, Естонія, Італія, Латвія, Німеччина, Польща, Франція), згідно з якою острови мали автономію і були демілітаризовані.
Однак фінам, зокрема Карлу Густаву Маннергейму було зрозуміло, що острови надалі цікавитимуть великі держави – як європейські, так і СРСР.
Власними силами, звісно, Фінляндії було б вкрай важко, якщо можливо захистити їх від інтервенції. Тому Маннергейм почав працювати над цим питанням, спостерігаючи, як Європа знов занурюється у болото конфліктів і готується до чергової війни.
Після повернення з шоу британських Королівських повітряних сил у Гендоні у 1934 р. вражений ним Маннергейм дав інтерв’ю журналістам на тлі засідання Міжпарламентського союзу країн Півночі. І в ньому окрім акцентування уваги на важливості ВПС для оборони Фінляндії він зачепив і тему Аландських островів.
Наведему цитату з того інтерв’ю:
"…Згадали й розв’язання проблеми Аландських островів – як добрий приклад того, що глибокі розбіжності в поглядах можна подолати, не ставлячи свою безпеку під загрозу. Але чи так воно насправді? Хіба угода про Аландські острови, що поклала край доволі давньому розбрату між двома північними державами, не коштувала нам нових, непередбачуваних небезпек тим, що відкривала шлях на північ між ними? Кожен, хто спробує сформулювати для себе бодай поверхове уявлення про справу оборони Феноскандії, мусить погодитися, що цією угодою досягнуто щось цілком протилежне до посилення безпеки".
Лідер фінського народу, який допоміг йому здобути незалежність від Москви, чудово розумів, що Аландські острови – надто ласий шматок, щоб будь-хто проігнорував його у разі початку нової війни.
"Повертаючись подумки до кінця зими 1938 р. й тодішніх міжнародних конфліктів, пригадую, що незахищеність Аландських острові розбурхувала побоювання, що наш нейтралітет буде важко зберегти", — також писав Маннергейм у своїх мемуарах (цитатуємо за виданням "Астролябія", — ред.), який через це пропонував Генштабу план оборони острові із укріпленням та розміщенням військ.
До процесу приєдналась і Швеція, аналогічно стривожена незахищеністю Аландів. Спочатку домовленість була такою: Фінляндія будує укріплення, а Швеція надає для оборони мобільні морські сили. З часом план захисту островів від "великих держав з берегів Балтійського моря" відомий як "Стокгольмський план" модернізували у трьох напрямах – берегова артилерія, війська з місцевих жителів і ППС на острові Аланд (або ж, знов-таки, Оланд), а також мобільні морські сили.
В той час до Фінляндії своїх дипломатів почав відправляти Радянський Союз, який намагався за рахунок цієї країни покращити своє стратегічне становище у Балтійському регіону перед війною. Так, у 1938 р. посол СРСР Борис Рибкін (радянський розвідник, який працював під прізвищем Ярцев) вів перемовини з Гельсінкі під приводом запобігання розміщенню німецьких військ на території Фінляндії. І Москва, зокрема, через Ярцева пропонувала фінам спільно мілітаризувати Аландські острови. Водночас фіни наполягали на нейтральності Аландів і всієї країни зокрема.
Тим часом Стокгольмський план було вирішено погодити з іншими країнами-підписантами Аландської угоди. Але на додачу Швеція захотіла узгодити його із СРСР. Той, звісно, відмовився і висунув умову Гельсінкі – 30-літня оренда кількох фінських островів на підступах до Петербургу. Позиція Москви вплинула на Стокгольм, і той відкликав пропозицію. Шведи "прокинулися" й повернулися до питання оборони архіпелагу лише після того, як окупована Естонія "дала дозвіл" СРСР облаштувати авіабази на своїй території. Хоча знов-таки ненадовго. Як наслідок, острови фіни захищали власними силами як під час Талвісоти (Зимової війни 1939-1940 рр.), так і під час Яткосоти ("Війни-продовження" 1941-1944 рр.).
Часи змінилися
Сьогодні, якщо порівнювати з тими часами, політична кон’юнктура в Європі все ж інша. Хоча б тому, що Фінляндія і Швеція відмовилися від нейтралітету, обравши інтеграцію до НАТО.
Фінни вже в Альянсі. Шведи — не в останню чергу через кремлівські провокації з Кораном, націлені на відповідну реакцію Ердогана в ході президентських виборів у Туреччині — ще ні. Проте Стокгольм точно налаштований рухатися в цьому напрямі, а поки зміцнює військову потугу. Останній приклад – це найбільші за чверть століття військові маневри "Аврора-23", що почалися на шведських полігонах 17 квітня із залученням авіації (зони навчальних польотів, до речі, — у південно-східній частині країни) і близько 26 тис. військовослужбовців з країн-партнерів і союзників, в тому числі і з України.
Тож цілком ймовірно, що коли дискусія, започаткована у Фінляндії щодо Аландів, трансформується у конкретні дії та пропозиції, Швеція, враховуючи її пієтет до островів, приєднається до укріплення оборони архіпелагу. А разом з нею, можливо, й інші скандинавські країни. Таким чином вони зроблять вагомий внесок у зміцнення обороноздатності Європи у Балтійському морі. А відтак — і у перетворення його на внутрішнє море НАТО. І тут варто нагадати про те, що Естонія не так давно виступила з ініціативою впровадити 24-мильну прибережну "прилеглу зону" у Фінській затоці, яка в разі підтримки і залучення Гельсінкі де-факто в разі необхідності позбавила б Росію виходу до Балтійського моря і Атлантики.
Москва з цими трендами, на перший погляд, зробити нічого не може. Але намагатиметься – перевіреними засобами: за допомогою різноманітних гібридних операцій з метою розхитати ситуацію, зокрема і на Аландських островах. Тим більше, що там є й свої сепаратисти – партія "Майбутнє Аландських островів" (Ålands Framtid), яка виступає за відмову від автономії та проголошення незалежності від Фінляндії. А такі утворення Кремль дуже цінує і полюбляє.
