Війна Росії проти України знищила архітектуру безпеки, що діяла до початку повномасштабного вторгнення. Проте лише на певний час, оскільки Росії дійсно вдалося об'єднати провідні демократії світу проти агресора — тобто проти себе. Безпековий вакуум терміново треба було заповнювати. Тому глобальні гравці почали швидко адаптуватися, створюючи нові безпекові механізми. Зокрема, й на міждержавному рівні у межах таких структур як Організація Північноатлантичного договору, Євросоюз або ж AUKUS.
Агресія РФ спонукала історично нейтральні Фінляндію і Швецію зміцнювати власну обороноспроможність через інтеграцію до НАТО. Перша – вже в Альянсі. Друга, цілком ймовірно, невдовзі теж приєднається.
Проте нагальні проблеми у галузі безпеки й оборони через загрозу з боку таких авторитарних держав як Росія, Іран чи Китай вирішуються не лише у Європі, але й у Індо-Тихоокеанському регіоні.
Яскравим прикладом є інформація, оприлюднена японською інформагенцією Nikkei Asia минулого тижня, щодо наміру НАТО відкрити у Японії Офіс зв’язку (подібні діють і в інших країнах-партнерах, зокрема в Україні та Австрії). 10 травня надійшло підтвердження у вигляді інтерв’ю CNN міністра закордонних справ Японії Йосімаси Хаясі.
Очільник японської дипломатії зазначив відповідні перемовини ведуться, і підставою для них є вторгнення РФ в Україні, що є "подією із наслідками далеко поза межами Європи". "Світ став більш нестабільним", — завважив міністр, додавши, що російська агресія, а також загрози з боку Китаю та КНДР, безпосередньо впливають на ситуацію в Тихому океані і актуалізують співпрацю між Східною Азією та НАТО.
І дійсно Росія помітно підіграє Пекіну у військовому тиску Китаю на регіон – участю у маневрах поблизу японського узбережжя. Відтак, Альянс, як 10 ж травня підтвердив його генсек Йенс Столтенберг, пристав на пропозицію Токіо.
AUKUS+НАТО
Відкриття Офісу зв’язку НАТО в Японії, звісно не є вступом цієї країни до Альянсу. Але є дуже важливим кроком у напрямку зміцнення багаторівневої взаємодії, передусім, США та Великої Британії з опонентами КНР в регіоні – з Японією, Південною Кореєю, Тайванем, Новою Зеландією, Австралією.
Зокрема, інтенсифікація комунікації Токіо з Північноатлантичним альянсом підсилює такі утворення як QUAD — політичний союз Австралії, Індії, США та Японії; та AUKUS — союз Австралії, Великобританії та США, що розглядається як оборонне "доповнення" до першого альянсу з перспективою розширення. В тому числі, й за рахунок приєднання чи то активізації взаємодії з Новою Зеландією, Південною Кореєю і Японією. Про що все частіше говорять після нового вторгнення Росії до України.
У серпні минулого року щодо перспективі приєднання Нової Зеландії до AUKUS говорила заступниця держсекретаря США Венді Шерман. У тому ж році відповідні дискусії пожвавилися в експертному і медійному середовищі Південної Кореї. А на додачу до них спостерігалося значне посилення співпраці в оборонній сфері між Сеулом і Канберрою: австралійці, наприклад, уклали рекордну за сумою оборонну угоду ($1 млрд) з південнокорейським збройним гігантом Hanwha (збільшення присутності Південної Кореї на світовому ринку зброї – секрет Полішинеля). І це лишень прелюдія, адже Hanwha потім також виграла тендер на постачання ЗС Австралії 450 БМП. Вартість контракту – $27 млрд.
Аналогічна тенденція є і у відносинах між Японією і Австралією. По-перше, в торгівлі – Токіо збільшує імпорт австралійських корисних копалин та інших ресурсів. По-друге, японські аналітики, приміром, у редакційній статті Japan Times, демонструють зацікавленість в AUKUS. Втім, не тільки аналітики, але й японські військові. Про це свідчить приїзд на початку квітня цього року начштабу ВМС Японії адмірала Рьо Сакая до порту Стерлінг – бази Австралійського королівського флоту, який буде важливим хабом для США, Британії та Австралії у межах AUKUS. Окрім того, в пресу також потрапляла інформація про те, що діалог щодо приєднання Японії до AUKUS справді триває.
Автократи нервують
В разі позитивного рішення Японія, безумовно, буде серйозним посиленням як для AUKUS, так і для НАТО (навіть до або без вступу до Північноатлантичного альянсу).
По-перше, Японія – азійський тигр і потужний військово-економічний конкурент Китаю. Хоч у 2011 р. КНР й обігнала Японію і стала другою найбільшою економікою світу, однак зараз Китай після пандемії і на тлі війни РФ проти України демонструє серйозні проблеми в економіці. До того ж Токіо прагне посунути Пекін у регіоні, зокрема і адаптується через диверсифікацію джерел ресурсів, знижуючи залежність від китайських.
По-друге, японські Сили самооборони є однією з найсильніших армій світу. У відповідному останньому рейтингу за версією Global Fire Power (GFP) вони посідають восьме місце (Україна – 15-е, +7 позицій у порівнянні з 2021 р.).
Сили самооборони – це Сухопутні сили самооборони (150 тис. вояків), Морські сили самооборони (50,8 тис. осіб, 154 кораблі, 346 літаків), Повітряні сили самооборони (50 тис. осіб, 740 літаків, з яких 330 – винищувачі).
Японська армія також має на озброєнні, окрім американської та європейської техніки, сучасну техніку власного виробництва: танки "Тип-10", "Тип-90", колісну важку броньовану машину "Тип-16"; зенітну самохідну установку "Тип-87"; ББМ "Тип 96"; ББМ "Тип-89"; розвідувальну ББМ "Тип-87", САУ "Тип-99", протикорабельні ракети "Тип-12".
І з 2015 р. японський уряд усе більше уваги приділяє зміцненню оборонного потенціалу збільшенням замовлень для підприємств вітчизняного ВПК. Російська війна проти України і загроза з боку КНР стали додатковим стимулом розвивати власні ЗС – на цей рік військовий бюджет Японії збільшено на 26,3% — до 6,82 трлн єн (до $53,1 млрд).
Звісно ж країни, які Японія відносить до найбільших загроз – Китай і Росія, не в захваті через посилення як співпраці у межах AUKUS, так і присутності НАТО в Тихоокеанському регіоні.
Москва у середині березня через спікерку МЗС Марію Захарову висловлювала стурбованість через плани щодо розширення AUKUS шляхом гіпотетичного приєднання Японії, Нової Зеландії, Південної Кореї.
Пекін же минулого тижня досить різко відреагував на ймовірне відкриття Офісу зв’язку НАТО в Японії: речниця МЗС КНР Мао Нін, зокрема, заявила, що "рух НАТО на Схід і втручання в справи Азійсько-Тихоокеанського регіону однозначно підірвуть мир і стабільність в регіоні". Щодо AUKUS позиція у Пекіна аналогічно критична. В березні КНР звинувачувала США у прагненні створити в Індо-Тихоокеанському регіоні блок, подібний до НАТО.
Роздратування Китаю зрозуміле, адже його позиції в регіоні на тлі економічної кризи вочевидь послабляться. Створення тихоокеанського військово-політико-економічного союзу, що є потужною альтернативою китайському центру сили, знижують шанси Пекіну на глобальне домінування, що амбіційно заявлено Сі Цзіньпінем. Тому, до речі, варто очікувати певні зміни у зовнішній політиці Пекіну, а саме у питанні війни РФ проти України. Попри телефонний дзвінок Сі Володимиру Зеленському та помітне дистанціювання від Путіна після чергових ядерних погроз.
І не менш важливим є саме збільшення присутності НАТО в регіоні, більшість членів якого – це європейські країни. В цьому контексті варто пригадати скандальний візит президента Франції Емануеля Макрона до Китаю, після якого він намагався провести жирну риску між Європою та конкуруванням США з Китаєм в Тихоокеанському регіоні.
Токіо, де-факто, допомагає зруйнувати цю гру Макрона в європейську автономію, яку і без того раніше розкритикували союзники Франції по НАТО.
