Дві вчорашні новини. Перша: в Познані судитимуть двох заарештованих у квітні цього року громадян Республіки Білорусь, які за легендою приїхали до Польщі начебто в пошуках роботи, а насправді працювали на білоруську військову розвідку, збирали дані про збройні сили країни, яка їх прихистила. Друга: в Литві викрили створену у Вільнюсі громадянами Республіки Білорусь компанію з виробництва оптичних пристроїв, яка постачала свою продукцію до Росії.
Думаю, спецслужби Республіки Білорусь скористалися ситуацією і, як і російські спецслужби, за останні місяці відрядили «під шумок» чимало своїх агентів, з якими державам Заходу, які поквапилися впускати до себе «хороших» росіян та білорусів, ще розбиратися й розбиратися.
Від цього нікуди не дінешся, але все це розглядатиметься як окремі випадки. Мені ж ідеться про загальний підхід.
14 грудня 1974 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію «Визначення агресії». Стаття 3 Резолюції чітко зазначає: «Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, з урахуванням і відповідно до положень статті 2, кваліфікуватиметься як акт агресії»... і далі йде перелік таких дій, а серед них пункт f: «Дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави».
З Республікою Білорусь саме той випадок: за міжнародним правом це держава-агресор незалежно від того, хто там при владі сьогодні, і хто буде завтра. Будь-які інші підходи міжнародне право підривають.
Нагадаю, крім акту капітуляції Німеччини, за підсумками Другої світової війни були ще й Паризькі мирні договори з країнами, які були спільниками нацистської Німеччини – Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією. Підписання Паризьких мирних договорів цими країнами (де на той час при владі були вже не ті сили, що в роки війни) і виконання ними закладених договорами умов були передумовою їхньої подальшої міжнародно-правової суб'єктності. Цей шлях повинна пройти тепер Республіка Білорусь. Усе інше від лукавого.
Розумію, що ініціатива групи народних депутатів, яка подала на розгляд Верховної Ради проєкт постанови про визнання Республіки Білорусь країною-агресором наразиться на опір. Тому кілька слів про допис Андрія Магери «Держава-агресор чи окупований союзник? Як ставитися до Білорусі?»
Пан Магера проти ухвалення постанови про визнання Білорусі державою-агресором та репарацій від Білорусі. В іншому разі, заявляє він, Угорщина має право вимагати від України відшкодування за агресію СРСР 1956 року, Чехія та Словаччина – за агресію 1968 року, Афганістан – за радянську агресію 1979 року. На його думку, визнання Верховною Радою України Республіки Білорусь державою-агресором гратиме на руку проросійським силам у цих країнах, з точки зору можливих претензій до нашої держави.
От тільки фокус в тому, що державну Незалежність Україна здобула в 1991 році, а доти перебувала в складі СРСР. Так, незалежна Україна є правонаступницею УРСР. Якщо хтось доведе, що рішення 1956, 1968 і 1979 років ухвалювало вище керівництво не СРСР, а України, тоді, звичайно.
А як бути з Німеччиною? На випадок, якби Чехія та Словаччина зажадали відшкодування за 1968 рік. Адже до тодішньої Чехословаччини вдерлися війська країн Варшавського договору. Тобто військо НДР вдерлося, а військо ФРН – ні. Але сьогоднішня ФРН є правонаступницею НДР, от у чому фокус.
Цікаве питання про російську агресію проти Грузії 2008 року. Тоді, хто пам'ятає, до Верховної Ради надійшло 7 проєктів постанов, але засудити агресію парламент не спромігся. Мабуть, усім нам не завадить освіжити пам'ять і переглянути, хто як тоді голосував. Депутати від того ж БЮТ, приміром. Це важливо на перспективу.
Нагадаю також, що тоді президенти Польщі, Литви, Латвії, Естонії та України Віктор Ющенко здійснили поїздку до Тбілісі, що, як згодом згадував Лех Качинський, змусило втрутитися в ситуацію НАТО й меншою мірою ЄС і завадило планам Росії змістити в Грузії владу.
І ще одна ремарка: міждержавні угоди про перебування Чорноморського флоту РФ на території України не містили обмежень щодо військового застосування флоту. Всі запитання до тих, чиї підписи та візи під цими угодами стояли.
На думку пана Мегери, Білорусь треба увільнити від сплати репарацій, бо є, мовляв, нейтральні й позитивно налаштовані до України білоруси. Так є ж і нейтральні й позитивно налаштовані до України росіяни. І в ході українського наступу їх ставатиме дедалі більше. Але за те, що вони – нейтральні та позитивно налаштовані не повстали, а повтікали – українці платять своїми життями.
Так, на боці України сьогодні воюють білоруські добровольці. А російські хіба не воюють? Агов, може, хтось вважає, що і Росію на цій підставі слід увільнити від сплати репарацій? То чому тоді нам мають допомагати ЄС, НАТО, окремі країни й міжнародні організації, які на нас не нападали?
І останнє: звільнення Республіки Білорусь від відповідальності може стати небезпечним прецедентом для майбутніх конфліктів.
