Нічого секретного, чисто смішне. А то всі(і я також) пишуть про досягнення російської промисловості під час війни, а про проблеми ніхто не пише. Ну то я напишу те, про що писати можна.
На сферу типів, які завозили мікроелектроніку до рф пролився грошовий дощ після початку повномасштабки. Так як це росія, то в сферу миттєво набилося чимало васянів, які вирішили тупо заробляти на нахлобучілові. Прайс з х1,5 тут же став х5. А якість впала.
Крок перший. Кількість задіяних осіб – 100-200 дежслужбовців та експертів у сфері.
У відповідь на фрод та скам російский уряд вирішив відповісти потужним кроком та росіяни створили декілька центральних контрагентів, завданням яких було оцінювати хоча б найважливішу мікроелектроніку на контрафакт та ознаки використання в минулому. Контрафакт стой раз два. Але ж це росія. Тому ці центральні контрагенти замість перевірки тут же зайнялися за долю малую виписуванням сертифікатів відповідност на будь що. На заводи почав постачатися брак та невідповідна продукція. Керівникам центральних контрагентів вдалося пересісти з Форд Фокусів на камрюхи та кайени.
Крок другий. Кількість задіяних осіб – декілька тисяч російських правоохоронців невисокого рангу, зокрема податкова, митники, МВД, ФСБ(контррозвідка) та інші в десятку регіонів рф.
Керівництво великих заводів опинилось в миттєвому ахуї, бо в них стався зрив держоборонного замовлення. Звісно цей зрив стався не тільки через не дуже численні випадки постачання бу та контрафактних комплектуючих, а і через рукожопіє, складності з масштабуванням виробництв, низькою виробничою культурою, да і просто проїбали бо Міхалич забухав. Але все перераховане стосувалось директорів заводів, а постачання контрафакту стосувалось постачальників. Тому у відповідні органи поїхали десятки заяв про злочин. Мусора та фейси разом з податківцями почали вибивати з центральних контрагентів чутка нових кайенів для своїх дружин. Бо старі кайени в їх дружин вже були.
Крок третій. Кількість задіяних осіб встановити неможливо.
Кримінальні справи то добре, відмахатися від контролюючих органів червоним директорам вдалося, але проблема не була вирішена. Бо для того аби зхекатися мусорів та фейсів центральні контрагенти повинні були спиздити гроші ще десь, і тому продовжили ліпити сертифікати відповідності всьому за що занесли. не може бути, кількість силовіків не впливає на кількість корупції кєк. І на заводи продовжував їхати контрафакт. Тому колективний розум червоних директорів народив схему. Вони почали створювати безліч центрів перевірки комплектухи. Як в складі власних заводів, так і відокремлених підконтрольних компаній. На всі ці перевірки відволікалась велика кількість інженерів, хоча б на початку налагодження процесів тестування. Також під цим соусом кожен завод почав набивати базу постачальників мікроелектроніки самостійно. А постачальники мікроелектроніки у складі своїх підприємств почали створювати власні центри сертифікації.
Крок четвертий. Кількість задіяних осіб встановити неможливо.
Працівники центрів тестування не встигали перевіряти навіть декілька чипів з партії(зазвичай до 10), бо партії були невеличкими від великої кількості контрагентів. Тобто це не партії у 10 000 мікросхем з одного заводу. А 10 партій по 1000. Або 100 партій по 100 штук. Добре коли видно, що мікросхема була випаяна звідкись. А в інших випадках процес міг бути довгим. Тому вони під тиском керівництва почали ліпити сертифікати відповідності навіть бу, у випадку якщо воно працює.
Я не жартую. Так у випадку якщо на мікросхемі є великі подряпини та навіть забруднення(що свідчить щонайменше про порушення правил перевезення з непередбачуваними наслідками в майбутньому) сертифікат відповідності все одно видавали. Бо дуже треба. Іноді навіть без перевірки того чи працює мікросхема НАВІТЬ З ТЕСТОВОЇ ПАРТІЇ. На вигляд ок, значить ок.
Самий ор це один сертифікат де невживаною раніше визнали мікросхему ЗІ СЛІДАМИ ПРИПОЮ НА НІЖКАХ. Тобто мікросхема випаяна з плати, а її визнали новою і відправили на завод. Бо ж оборонзамовлення горить. Ще раз, це мікросхема з ТЕСТОВОЇ ГРУПИ. Вони не забракували не те що всю партію, а навіть тестову групу.
У брак відправляють явний контрафакт та пересортицю. Всі перевірки йдуть вручну, бо перевіряють все і одразу.
Все це супроводжується тонами документів та офіційних листувань.
Зараз тисячі фейсів тягають по допитах сотні директорів підприємств контрагентів та десятки директорів заводів. Ті в свою чергу тиснуть на інженерів-тестувальників. Інженери-тестувальники не бажають піднімати статтю з пола, бо у випадку чого крайніми будуть вони. Хитрі бариги в кожну партію додають ліві мікросхеми та елементну базу, за принципом зовнішньої подоби. Працівники на заводах в афігє, бо ніколи не знаєш, що буде в тебе за комплектуха.
Але бабла на це виділяють дофіга, тому якось воно працює. Керівництво звітує про растущій процент жирів у оружейному маслі і масштабування виробництв. Воєнпріоьмки нема, бо нема часу чекати, ракета чи дрон зі складу заводу їдуть сходу до військових.
А потім пітун не може повірити, що його Кінджал не відповідає заявленим вимогам, а всі інші аналоговнєти працюють якось не так.
