Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров оголосив збір. Державі потрібно 235 мільйонів гривень на 10 тисяч FPV-дронів.
Він так і сказав: “Саме ці дрони зараз потрібні на фронті. Саме вони змінюють хід подій”.
І ніхто не сперечається, Федоров правий. Бійці та волонтери криком кричать – ми тримаємо передній край на “мавіках”. Нам як повітря потрібна маса елементарних FPV-дронів, не складніших від конструктора лего. Один дрон вартістю кількасот доларів здатен знищити техніку вартістю у мільйони доларів.
Тим часом російські окупанти розгортають своє масове виробництво безпілотників та контрактують китайців на роки вперед.
От у країні півтора року йде війна, масштабів якої у Європі не бачили з часів другої світової. Дослідники називають її найбільшою “війною дронів” в історії людства.
Чи може хтось пояснити, чому на другому році такої війни гроші на дрони збирають всім світом? Чому цим збором займається міністр цифрової трансформації? Де державне оборонне замовлення і міністерство оборони? Де завод з виробництва цих нещасних FPV-дронів, які не складніші за дитячу іграшку?
Нещодавно відомий волонтер Марія Берлінська написала дуже гарну статтю в “Українській правді”. Де максимально популярно, майже як для дебілів, пояснила – у нас є вибір. Ми можемо відправляти розвідгрупи, які будуть нести втрати, просто гинути на завданнях, або ми можемо відправляти дрони. І допомогти виграти цю війну, яку росіяни збираються вести на виснаження, нам можуть лише технології. Як влучно зазначає волонтер, головною людиною в країні зараз має бути інженер.
Що натомість? Натомість на дрони збираємо гроші на волонтерських засадах. Під головуванням Мінцифри.
Яйця по 17 гривень, куртки, які дорогою дорожчають втричі, відправлені невідомо кому авансові платежі за непоставлену зброю – оцим буде займатися Міністерство оборони. Це ж на нього цілою Конституцією покладене завдання забезпечувати українське військо.
З одного боку, велике щастя України, що у Генштабі та всьому війську є талановиті та віддані офіцери під командуванням генерала Залужного. Однак їхня парафія – війна. І вони займаються війною 24/7. Вони фізично не можуть займатися ще й цим.
А Міністерство оборони – це, по суті, сервісна організація. Яка має підносити снаряди, будувати військово-промисловий комплекс, займатися технологіями і так далі.
Що натомість? Натомість дронами займається Мінцифри. Гроші на них збирають громадяни. Про створення потужностей з виробництва лишається лише мріяти. Маячня? Маячня. Але що ж, країна “кварталу”, який вже переміг.
Окреме питання – це через півтора року війни на дрони мають скинутися громадяни України і співчуваючі? Круто.
А капітальний ремонт дороги місцевого значення Синя-Чорна Тиса, тендер на який був нещодавно оголошений з очікуваною вартістю майже 600 мільйонів гривень – це ок?
235 мільйонів збираємо, за 600 державних мільйонів ремонтуємо дорогу місцевого значення у Закарпатті. Вона там, безумовно, потрібна. Ясиня-Чорна Тиса це ще той квест для бажаючих. Але видається так, що її ремонт – це не 10 тисяч дронів, які хоче зробити Федоров. Це 20 тисяч дронів. І на них непотрібно збирати. Гроші вже є.
Як є гроші на інші ремонти умовних шляхів Жмеринка-Бердичів, які освоюються останніми місяцями шаленими темпами. А скільки це дронів? Тисяч 200?
Тисяч 200 виробів, якими можна палити російську бронетехніку, берегти життя українських розвідників. Але чомусь ні. А чому?
Знову ж таки, ніхто не сперечається. Займатися інфраструктурою потрібно. Як і потрібно знімати українські серіали. Можна навіть барабани купити для бомбосховищ, пес з ними. Але може це ми будемо робити тоді, коли засипемо російських окупантів дронами власного виробництва? Дороги ми вже відремонтувати один раз, на півдні України. Російськи танки дякували.
Окремо хотілося б поставити питання Олексію Юрійовичу Резнікову.
Може, вже краще послом? Ну справді. Ну навіщо вам ці яйця, ці куртки. Поїдьте десь до Європи, представляйте, дякуйте іншим міністрам оборони. Ну все одно поки що вас доганяти за всі ці справи не будуть. Можливо, потім. А поки зробіть щось корисне. Воно ж потім зарахується.
І звільніть вже крісло міністра оборони для тієї людини, яка зможе організувати військове виробництво. Яка зможе зібрати кращих інженерів і направити їх до нашої перемоги. Яка буде тупо підносити снаряди нашим захисникам і думати про їхні життя та нашу перемогу.
