Вчора ввечері сталася без перебільшення безпрецедентна подія.Через “Українську правду” Томаша Фіали був злитий лист до очільника уряду Шмигаля, ОП та координаційної ради донорів від Сполучених штатів Америки.
На п’яти аркушах міститься перелік реформ, які Вашингтон вважає за необхідне впровадити в Україні. Щоб ні в кого не було жодних сумнівів, у заголовку так і написано – реформи, пов’язані з умовами надання допомоги від США.
Перелік цілком конкретний, і у ньому навіть зазначені терміни виконання. На деякі речі відводиться 0-3 місяці, на інші – 3-6 місяців, один рік та 18 місяців.
Наприклад, найпріорітетніші завдання, на думку Вашингтону, це збільшення кількості слідчих Національного антикорупційного бюро на 300 осіб та посилення незалежності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Також вимагається відновити розкриття декларацій чиновників, зокрема, за 2021 та 2022 роки, забезпечити незалежний відбір нового голови НАЗК, перезапустити Вищу раду правосуддя.
Окремо зазначена, наприклад, необхідність посилення наглядових рад у державних підприємствах, корпоративне управління, створення наглядової ради оборонного концерну. Також Вашингтон наполягає на судовій реформі, перезапуску БЕБ, реформі Міноборони і далі по тексту.
Сьогодні справжність цього листа підтвердило посольство США в Україні. Там заявили, що цей перелік – основа для консультацій з Кабміном та ключовими міжнародними партнерами.
У перекладі з дипломатичної на людську – подальша підтримка України з боку Заходу залежатиме від виконання вимог щодо реформ та боротьби з корупцією. А без цього – підтримки не буде.
Не те, щоб серед наданого Вашингтоном переліку було щось дуже нове. Так чи інакше про ці самі реформи говорили і МВФ, і Євросоюз, і ті ж самі Сполучені Штати.
Але є одна дуже важлива відмінність. Вона полягає у формі доведення вимог до української влади. Сполучені Штати зробили це публічно. І так само публічно прив’язали наведений перелік до вкрай важливого та болючого питання отримання Україною допомоги.
Вочевидь, непублічна дипломатія не спрацювала. Хоча, принаймні у часи великої війни, більшість проблем вирішувалася саме таким чином.
І це вже не просто “привіт” на кшталт оприлюднення результатів опитування про відповідальність за корупцію. Це набагато серйозніше.
Ознаки посилення контролю з боку США спостерігалися і раніше. Було і відкриття гарячої лінії для повідомлень про корупцію, і призначення спецпредставника щодо відновлення України після війни.
Але ще ніколи так відверто українській владі не давали зрозуміти – міжнародна допомога, завдяки якій Україна успішно протистоїть російській навалі, це не просто гроші і зброя, які нашій країні хтось завинив. Це гроші платників податків західних країн. І вони будуть вимагати за них звіту.
Більше того, платники податків на Заході далеко не в єдиному пориві хочуть віддати нам свої гроші. Наприклад, дуже серйозний процент виборців Республіканської партії незадоволені продовженням допомоги Україні. Про настрої у центральній та східній Європі яскраво свідчить ситуація с Польщею та Словаччиною. І так далі.
Захід вимагає звіту і реформ. І робить це таким чином, щоб перелік вимог для продовження допомоги був відомий українським виборцям. Разом із іменами винних, якщо реформ не буде, а допомога припиниться.
Можна лише здогадуватися, чому непублічні вмовляння не подіяли на українських топ-посадовців, і чому США почали тиснути на найболючішу “кнопку* української влади під назвою публічність. Але факт залишається фактом.
Ситуація змінюється, і допомога цивілізованого світу, яка раніше здавалася безумовною, більше такою не є. Почалася серйозна розмова.
