На минулих вихідних у США був ухвалений тимчасовий бюджет, який не передбачає допомогу Україні.Тимчасовий бюджет знадобився для того, щоб уникнути паралічу роботи американських урядових інституцій. Це достатньо часта практика в США, коли партії у Конгресі не можуть дійти згоди щодо постійного держбюджету. А якщо останнього немає вчасно, починається так званий “шатдаун” – урядові структури закриваються, і система управління перестає працювати.
Президент США Джозеф Байден на цьому фоні виступив зі зверненням, у якому запевнив українців, що підтримка нашої країни з боку США буде продовжена. Та й у випадку “шатдауну” проблем з виділенням фінансування Україні на допомогу і зброю було б точно не менше.
Але це все відбувається на дуже неприємному для Києва тлі.
В американському політикумі все голосніше звучать заклики обмежити допомогу Україні. Нещодавно можливий кандидат у президенти і популярний республіканець Рон Десантіс заявив, що він проти виписування Україні “порожніх чеків”, як і проти її членства в НАТО.
Позицію іншого потенційного кандидата від республіканців – Дональда Трампа, розписувати не будемо. Його особливе ставлення до росіян, як і особливі очікування росіян від нього, загальновідомі.
Треба розуміти, що ці заяви – це не дискусія якихось політиків, яким немає чого робити. Це суспільний тренд, який політики намагаються осідлати перед майбутніми виборами.
Майже те саме відбувається у Польщі. І цими ж вихідними вже відбулося у Словаччині, де на парламентських виборах таки перемогла партія проросійського політика Роберта Фіцо. Який не тільки перед виборами, а й одразу після них заявив про намір припинити допомогу нашій країні – мовляв, люди у Словаччині мають більші проблеми, ніж Україна.
У суспільствах країн Заходу підтримка України у її боротьбі проти російських загарбників більше не є безумовною.
У тій же Польщі нове опитування компанії Ipsos виявило, що 49% опитаних підтримують продовження допомоги українцям, а 42% – висловилися проти. Так, математична більшість ще на нашому боці, але це вже далеко не абсолютна більшість.
Такою є ціна довгої війни. Початковий шок усього світу від варварського нападу росіян минув. І почалася звична політика. Цього варто було очікувати, як варто було очікувати і проблем з підтримкою, адже уряди країн Заходу, навіть найбільш проукраїнські, не зможуть не враховувати настроїв своїх громадян.
Українська влада цього, очевидно, не зрозуміла. Головні дипломати “слуг народу” на чолі з Банковою продовжують затято педалювати тезу “нам всі винні”, не помічаючи суспільних настроїв у країнах, які дають нам зброю і гроші. Ну як звикли діяти у внутрішній політиці.
Складається враження, що коли щирий друг України, колишній міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес говорив про те, що “Британія не Амазон” і “Україна має бути вдячною”, він намагався не образити, а попередити. Попередити про те, що політику треба змінювати.
А влада, замість прислухатися, образилася і почала розкручувати тему про те, що вдячними мають бути чомусь союзники. Роль колективного Черчилля, яку намагаються грати можновладці, вони зрозуміли якось по-своєму. І вважають, що нагрубіянити – це круто і по-дорослому.
Тим часом, сьогодні є вже ціла купа ознак, що риторика влади робить лише гірше.
Якими б несправедливими і невдячними нам не видавалися західні союзники і їхні громадяни, яких досі почасти отруюють російська пропаганда і власні популісти, вони нам потрібні. І Україна мала б проявити мудрість – де потрібно дякувати, де потрібно викручуватися, де потрібно лестити або недоговорювати.
Звісно, можна продовжувати у тому ж дусі. Можна продовжувати всім розказувати, які вони тупі, і про власну цивілізаційну місію, але тоді не треба дивуватися, що західні платники податків почнуть дратуватися. У них телемарафону немає.
Натомість, за такого підходу репутацію України кількома кліками буде постійно підривати той самий навіжений Ілон Маск, який харчується хайпом і вважає себе центром всесвіту. Чому? А тому що ми самі йому підсунули хайпову тему.
Цифри у соціології західних країн будуть змінюватися не на нашу користь, а від стратегічних партнерів будуть надходити все довші і довші списки умов продовження допомоги.
Більше ніхто не буде давати нам гроші і зброю із загостреного відчуття справедливості. Світ несправедливий. Чи нам цього не знати?
