Французьке видання La Tribune опублікувало важливий матеріал відомого есеїста і дипломата Ежена Берга, в якому він, коментуючи початок перемовин про вступ України до ЄС, наголошує на проблемах із корупцією.
Зокрема, звертає увагу на те, що чинна влада намагається робити ефектні та популярні кроки заради демонстрації боротьби з корупціонерами, на кшталт масового звільнення воєнкомів або ініціативи з прирівняння корупції до державної зради. Однак залишаються величезні “сірі зони”, у яких твориться невідомо що.
Однією з таких зон є непрозорий процес накладення санкцій, які влада застосовує до українських же компаній або громадян. При цьому у статті наголошується, що цим процесом керує нереформована Служба безпеки України. Європейська преса звернула увагу й на заяву секретаря РНБО Олексія Данілова, який публічно стверджував, що Україна зробила велику помилку, перекрутивши табличку “КДБ” на “СБУ”: “Метастази КДБ залишилися… На жаль, треба визнати, що ми не змогли «почистити» всі системи безпеки».
Тож у європейців виникає логічне питання: чим є численні скарги великих компаній на те, що українська влада вводить санкції проти них на підставі закритих довідок СБУ? Причому вводить рішеннями тієї ж РНБО, секретар якої визнає проблеми з тим відомством, яке готує матеріали для цих санкцій. Більше того, у статті наголошується, що влада намагається всіляко посилити роль СБУ, передавши їй розслідування найбільш резонансних корупційних справ.
Видання доходить висновку, що багато великих приватних компаній просто бояться безпідставно потрапити під санкції, ініційовані спецслужбою. Що аж ніяк не може сприяти покращенню бізнес-клімату, який є одним з найважливіших аспектів перемовин про вступ до ЄС. У статті також висловлюється підозра, що така санкційна політика може використовуватися певними високопоставленими особами для зведення рахунків або усунення конкурентів.
Цей матеріал лише підтверджує ті побоювання, які нещодавно були висловлені у великій статті впливового видання Buisness Insider про те, як керівництво Офісу президента формує в Україні нову олігархію. Адже стара олігархія була фактично ліквідована після початку повномасштабного вторгнення, але корупційні схеми у цілих секторах економіки, на кшталт енергетичної галузі, нікуди не поділися.
У цих схем просто з’явилися нові “оператори”, пов’язані з чинною владою. Власне цей процес розпочався ще до великої війни, коли влада не менш популістично оголошувала про “деолігархізацію” і фактично зачищала поле для входження інших гравців.
Адже знищення старих олігархів, за умови відсутності системних реформ, означає лише одне: їхнє місце звільняється для інших. Природа не терпить порожнечі. Те ж саме нагадує і санкційна політика, коли навіть без публічно оголошених підстав великі компанії фактично втрачають можливість працювати в Україні. Без жодної можливості оскаржити і довести власну невинуватість. Хоча загальний принцип права каже про те, що доводити необхідно вину, а не невинуватість. Втім, це нікого не турбує, а місце тих, хто потрапив під санкції, просто займають інші.
При цьому вимоги західних союзників до української влади, які починаються словами “боротьба з корупцією”, а закінчуються – “реформа СБУ, судів та корпоративного управління”, просто ігноруються.
Останні публікації у західній пресі свідчать: там все чудово бачать і розуміють. Тому й залишається повною загадкою, як влада збирається успішно завершити перемовини про вступ до ЄС. І чи збирається взагалі. Або Україна залишиться на десятиріччя у становищі Туреччини, яка ніби і у дверей Євросоюзу, але її туди ніхто не пускає через подібні проблеми.
