17 березня у Росії фарс під назвою «вибори Президента країни» мав би легітимізувати царювання Путіна, забезпечивши йому безпрецедентно високий результат і явку виборців. І засвідчити стабільність в країні. І це, на відміну від України, де в травні у Президента Зеленського спливає термін повноважень, а воєнний стан не дозволяє провести чергові вибори.
У країні, де демократичних та конкурентних виборів не було давно, в умовах воєнної агресії проти України «суверенні вибори» мали б носити, за задумкою Кремля, референдумний характер та легітимізувати рішення влади нібито народним волевиявленням. Паралельно це ще й спосіб замазати російське суспільство колективною відповідальністю за агресію проти України і Холодну війну з Заходом. Щось на зразок засідання Совбєза РФ 21 лютого 2022 року, коли Путін під запис у прямому ефірі змусив членів Совбєза взяти колективну відповідальність за злочин.
В умовах повної зачистки політичного простору, відсутності вільних медіа та будь-яких громадянських свобод, тотального контролю за ситуацією в країні, здавалося б задача проста. Перевиконати показники підтримки Путіна на президентських виборах 2018 року та явку виборців. Тоді Путіну намалювали 76,69% голосів при явці 67,54%.
Тепер підтримка має сягати до 90%.
Щоб створити видимість політичної конкуренції до виборів вирішили допустити ще трьох кандидатів – представників парламентських партій, які загалом повторюватимуть риторику Путіна, паралельно відбираючи голоси один в іншого. Такими кандидатами стали нехаразматичний замінник Жиріновського по ЛДПР Лєонід Слуцкіх, кандидат від КПРФ 75 річний Ніколай Харітонов депутат Держдуми та зручний спаринг-партнер, що пообіцяв не критикувати Путіна. Також зареєстровано віце-спікера Держдуми від партії «Новиє люді» Владіслава Даванкова, який має засвідчувати нібито омолодження російської геронтократії, що беззмінно править країною вже понад чверть століття.
Для хоча б мінімальної легітимності виборів в очах демократичних держав Путіну був потрібен кандидат із ліберальними поглядами, такий собі «хлопчик для биття», який пропонуватиме неприйнятні для суспільства ідеї, скажімо загальної приватизації та лібералізації, визнання прав сексуальних меншин і так далі. На цю посаду на минулих виборах претендували Грігорій Явлінскій та Ксєнія Собчак. Оскільки вони відмовилися, таким кандидатом для биття і поширення непопулярних тез мав стати Боріс Надєждін, телевізійний фрік, екс-депутат Держдуми, який був частим учасником популярних ток-шоу на російському телебаченні, декілька разів міняв свою партійну приналежність, без потужної партії за спиною.
Але щось пішло не так. Як у випадку з маршем Прігожина влітку 2023 року, коли виявилося, що система настільки крихка, що від українського кордону до Москви немає нікого, хто може зупинити озброєну банду колишнього повара Путіна, яку ще й радо зустрічає населення; так і тепер намір балотуватися на виборах кандидата, який прямо засуджує Путіна за так звану СВО, неочікувано отримав ефект снігового кому, що нестримно несеться по всій країні в бік Кремля і може мати руйнівні наслідки для режиму «суверенної демократії», де ні суверенітету народу, ні демократії, ніколи не було. Вважалося, що Надєждін, який не має розгалуженої мережі і в останній момент отримав підтримку маловідомої партії «Громадянська ініціатива», партії, від якої за згодою з Кремлем у 2018 році балотувалася Ксенія Собчак, зійде з дистанції ще на момент збору підписів. Але неочікувано можливість мати на виборах легітимного кандидата з відверто антивоєнною та антипутінською повісткою на виборах підштовхнула усю позапарламентську опозицію закликати підтримати Боріса Надєждіна. І за кандидата, який за розрахунками Кремля навіть не зміг би пройти сито збору підписів, по всій Росії вишикувалися величезні черги громадян, які попри погану погоду і мороз годинами очікували, щоб віддати голос за опозиційного кандидата.
Закриті опитування Кремля одразу засвідчили, що антивоєнний кандидат на старті виходить на друге місце в гонці, набираючи уже близько 10% голосів, може забрати весь антивоєнний електорат, кількість якого швидко росте.
Відтак у залізобетонну систему театральної постановки виборів влетів чорний лебідь, який засвідчив наскільки крихкою, неповороткою і неконкурентною є нинішня система та її актори.
Тепер у системи не залишається вибору як залишити Надєждіна і антивоєнну риторику за бортом легітимних виборів. ЦВК уже оголосив, що відсіяв у кандидата, що неочікувано для всіх став одним із фаворитів гонки, 15% зібраних підписів, а відтак йому буде відмовлено в реєстрації. Проте ця піррова перемога матиме подальші наслідки. Суспільство побачить, що Путін боїться щонайменшої конкуренції і його «100% підтримка» є мальований солом’яний будинок. Суспільство, яке не зможе легітимно висловитися проти війни і політики Путіна, ще більше відчужиться.
Сигнал отримають і діючі актори. «Акєла» слабкий, токсичний і може потягнути за собою всіх.
Позбавлені голосу поневолені народи спробують використати слабкість системи для радикалізації своєї боротьби.
Поки це не матиме відчутних результатів у полях. Протести в Росії неможливі, монополізоване інформаційне поле в порох зітре Надєждіна, а він, у свою чергу, швидше підіграє системі, ніж кине їй виклик. Але осадок залишиться. А на легітимності виборів остаточно поставлено жирний хрест.
У суспільства уже відібрали хліб, тепер його позбавили видовища.
Росія зіткнулася з проблемою відсутності досвіду виборчої конкуренції, а відтак легітимної передачі влади. Вічний Путін, що крайні 25 років керує країною (росіяни народжувалися, росли і одружувалися при ньому), не може кинути виклик старості. А в країні просто немає уявлення і практики передачі влади (окрім відомого фінта, коли тимчасовим президентом Росії був «фунт» Мєдвєдєв), немає можливості впливати на корекцію курсу влади виборами, надії на зміни поховані війною, кризою і престарілими геронтократами.
Фальсифікація виборів на окупованих територіях, не визнаних світовою спільнотою, не додасть, а підірве легітимність Путіна і зовні.
Нарощування соціальної і національної напруги рано чи пізно призведе до сліпого бунту, в російських умовах завжди «бєссмислєнного і бєспощадного». Це розуміє і частина еліти. А відтак президентські вибори, які мали стати символом єднання народу і підтримки політики Путіна, вже обернулися в жалюгідне фіаско.
А чорні лебеді ключами мчать в бік Путіна і лише питання часу, коли і в який спосіб країну рвоне.
