Коли президент Франції Емануель Макрон 26 лютого вперше заявив, що війська НАТО можуть бути введені в Україну, декого (наприклад, автора цих слів) це роздратувало. Адже наслідки виявилися абсолютно прогнозованими: переляканий лемент європейських боягузів, що вони нікого і нікуди не вводитимуть і це все під регіт з Москви, бо їм подобається, коли їх бояться.
Втім, минуло лише кілька днів, і нам доводиться визнати: ми були не праві, щось принципово змінилося в Європі.
Щодо боягузів. Спочатку з маленьких і хоробрих країн Балтії, а потім – далі й далі на захід, аж до Британських островів почали лунати інші голоси: мовляв, чому б і не ввести солдатів НАТО, щоправда, за умови, що безпосередньо воювати вони не будуть?
Макрон, між тим, повторював, що не майте сумніву, казав це серйозно, що він й не думав кидатися такими словами просто так.
Минуло ще кілька днів і про подібне заговорили за океаном, зокрема, у Канаді: за певних умов, для допомоги (технічної, звісно) у відбитті російської агресії, війська в Україну вводити можна і навіть треба. А спочатку ж там теж на ініціативу президента Франції відповідали категоричним «ні».
Нарешті, 7 березня Емануель Макрон зробив наступний крок. На зустрічі з главами представлених у парламенті Франції партій він сказав те саме по-новому, конкретніше: відправлення військ в Україну можливе, якщо російські війська прорвуться у бік Одеси або Києва.
Учасники зустрічі розповідають про неї таке. Фаб’єн Руссель (компартія) сказав, що Макрон «може ініціювати інтервенцію «у випадку просування фронту «у бік Одеси або у бік Києва». А Джордан Барделла (ультраправа партія «Національне об’єднання») стверджує, що президент Франції не бачить «жодних обмежень і червоних ліній» у питаннях допомоги Україні.
То що ж змінилося в Європі після заяв французького президента? Порядок денний – не більше, не менше. Досі Москва зусиллями карикатурного алкаша Мєдвєдєва і воєнного злочинця Путіна лякала Захід Бомбою. І це давало свій ефект: їх боялися і бояться досі. Але тепер цілий президент ядерної країни Франції на чолі хору інших країн світу демократії відповідає: не злякаєте! Це ви від сьогодні думайте, чи варто вам лізти за межу, яку окреслено конкретно, але не до кінця. Бо «просування фронту у бік» можна трактувати, як завгодно.
Тож тут, як у старезному анекдоті: нехай тепер у Кремля голова болить!
