Це важливе питання стосовно можливості України наносити удари за допомогою західної далекобійної зброї по обʼєктах розташованих на території росії має два аспекти: юридичний, точніше міжнародно-правовий, та політичний.
Так, з перспективи міжнародного права Сили оборони України мають повне право наносити удари, у тому числі за допомогою іноземної зброї, по обʼєктах на території держави-агресора. Це право є невідʼємною складовою права на індивідуальну і колективну самооборону, передбаченого статтею 51 Статуту ООН. Просто кажучи, територія держави-агресора є частиною театру війну, якщо цього вимагає військова необхідність. Навіть з погляду звичайної логіки було б абсурдом забороняти державі-жертві агресії наносити удари по території держави-агресора, з якої агресор веде війну і наносить свої удари. Про це, власне, сказав міністр закордонних справ Великої Британії Девід Кемерон, який зазначив, що Україна має право використовувати зброю, надану Великою Британією, для завдання ударів по цілях усередині росії, і що Україна має сама вирішувати, чи робити це. "Україна має на це право. Точно так само, як Росія завдає ударів по цілях усередині України, ви можете цілком зрозуміти, чому Україна відчуває необхідність у власному захисті", - заявив у цьому звʼязку Кемерон.
Аналогічним чином підтримав право України наносити удари по обʼєктах на території агресора заступник міністра оборони Польщі, який висловився так: "Україна має право захищатися і має право захищатися так, як вважає за потрібне. Вважаю, що західні країни теж повинні скасувати ці обмеження".
В науці міжнародного права стосовно права на самооборону, а відтак і права вести війну на території агресора, висуваються два критерія, які, на думку вчених-юристів, є частиною звичаєвого міжнародного права: 1) критерій необхідності, та 2) критерій пропорційності.
Інакше кажучи, удари по обʼєктах в порядку самооборони на території ворога мають відповідати цим двом засадам. Так, згідно з першою засадою, захисні дії держави, яка стала обʼєктом зовнішнього збройного нападу, мають відповідати нормам і принципам міжнародного гуманітарного права, а також бути адекватними для відбиття збройного нападу, тобто бути спрямованими на джерело зовнішнього збройного нападу. Іншими словами, якщо джерело зовнішнього нападу є законною військовою ціллю у сенсі міжнародного гуманітарного права, і якщо воно знаходиться на території нападника, то міжнародне право не забороняє наносити удари по цьому джерелу (обʼєктам). Можна сказати ще простіше: якщо якийсь обʼєкт на території росії використовується задля війни (агресії) проти України, то він є законною військовою ціллю і його може бути знищено.
Щодо другого критерію, засади пропорційності, то хоча він і є доволі дискусійним в теорії та практиці міжнародного права, в загальному сенсі під ним мають на увазі те, що захисні дії держави-обʼєкта зовнішнього збройного нападу мають бути "розумно пропорційними за своїм масштабом і природою по відношенню до збройного нападу, який викликав ці захисні дії".
Вочевидь, Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель мав це на увазі, коли заявляв: "Ми також обговорювали можливість скасувати обмеження на удари західною зброєю по військових об’єктах на російській території. Це є абсолютно законним з точки зору міжнародного права, якщо вони наносяться пропорційно".
Вельми коректною з міжнародно-правового погляду є позиція Іспанії, яка знайшла вираз в двосторонній безпековій угоді з Україною. Так, в Угоді про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Іспанією передбачено:
"Україна погоджується, що військова підтримка, яку надає Іспанія, використовуватиметься лише відповідно до Статуту ООН і в суворій відповідності з усіма відповідними зобов’язаннями обох Учасників згідно з міжнародним правом".
Таким чином, основний висновок полягає в тому, що Україна, наносячи удари по обʼєктах на території росії за допомогою будь-якої зброї, включно із зброєю наданою західними союзниками і партнерами, діє в рамках міжнародного права, зокрема згідно зі Статутом ООН.
Щодо політичної сторони питання, то все залежить від відповідної політичної волі тих країн, які надають нам далекобійну зброю. Обмеження на використання Україною західної зброї на території держави-агресора було б великою стратегічною і політичною помилкою, яка не сприяє скоріший перемозі над ворогом і тільки заохочує агресора до більш агресивної поведінки. Інакше кажучи, використання Україною західної зброї проти обʼєктів на території росії диктується також військовою і політичною необхідністю.
