Це якщо коротко про звернення президента Зеленського до Путіна зустрітися «в будь-якій точці Донбасу, де йде війна». Знову штанга, яка доповнила й без того «багатий» перелік імпровізацій Банкової в сторону Кремля без ефективного результату. Після двох років митарств у пошуках «власного велосипеда» можна було б зрозуміти, що те, що мабуть не погано спрацьовує в шоу бізнесі, не працює в дипломатії. Тим більше коли йдеться про протистояння агресору.
Що знов не так?
1- Своїм новим відеороликом президент Зеленський дав шанс Кремлю принизити не стільки самого Главу держави, скільки Україну. Даремно було б розраховувати на те, що Путін цього разу погодиться на контакт та ще й на території окупованого Донбасу. Логіка останніх подій без додаткових аргументів доводить, що Зеленського в Кремлі поки що поставили «на паузу». Там більше не бачать опонента, а лише «гарного актора».
2- Звернення президента України до Путіна унаочнило брак креативу на Банковій щодо подальших перспектив мирного процесу. Подібне відеозвернення вже було, у липні 2019 року про «треба ж поговорити», і ні до чого не призвело. Замість актуалізації широкого спектру проблемних питань — від виведення російських військ і доступу СММ ОБСЄ до звільнення заручників і повернення контролю над кордоном, Зеленський знов шукає мир «в очах» того, кого всі у світі визнають вбивцею — в очі й позаочі.
3- У Зеленського знов забули, що зустріч на двох із президентом Росії ні до чого гарного в інтересах України не призведе. Навпаки, такий контакт надав би можливість Путіну остаточно девальвувати переговорний процес, самого президента Зеленського та маніпулювати результатами зустрічі з ним на свій розсуд. Присутність партнерів України за столом переговорів завжди була гарантією від такого розвитку, про що самому Зеленському кажуть із перших днів його каденції.
4- Пропозиція зустрічі з Путіним на окупованому Донбасі рясніє своїм популізмом і непрофесіоналізмом. Це не лише про традиційні канони дипломатії, де подібного роду зустрічі готуються не експромтом, а за офіційним запитом. Це також про питання безпеки, яку у цьому разі не забезпечить і не гарантуватиме жодна зі сторін. Це також про банальну логістику самої зустрічі, де проблемними є всі питання — від перетину кордону до переговорного мандату на зустріч із «вбивцею».
5- Своїм черговим відеозапитом до старожила білокам’яної президент Зеленський дозволив собі (і Україні) виступити в ролі прохача. На Банковій немов забули, з ким мають справу, і вперто продовжують «йти назустріч агресору», а не змушувати його шукати зустрічі з Україною.
Як висновок: для правильної оцінки якості чергового стендапу не так важливо, що саме сказав чи запропонував Зеленський Путіну. Важливо як йому відповіли з Кремля, а саме: поблажливо, але без емоцій. Кремль дає зрозуміти, що готовий зустрітися з Зеленським лише за умови капітуляції України. Жодними відео у виконанні президента цю обставину не змінити, виключно чіткою стратегією, якої й далі бракує на Банковій. Внутрішньою єдністю в Україні, яка б виходила за межі монобільшості. А також на засадах дій, скоординованих із міжнародними партнерами України, які не мали б дивуватися черговим імпровізаціям Банкової.
