Перебування Путіна при владі наочно доводить, що довічний диктатор Росії “геополітично божевільний”. А вся небезпека в тому, що настала весна. Як відомо, у подібного типу хворих саме на весні і восени бувають різкі загострення. Тому вже зараз потрібно розуміти, що не за горами чергове путінське весняне загострення. До цього Україна і її західні союзники мають бути готовими.Путін хоче взяти під контроль Україну й не збирається від цього відмовлятися. Це маніакальне бажання просто знищує його із середини. Російський деспот є майстром у використанні страху росіян перед нібито існуючою загрозою, котра надходить від Заходу. Він підкріплює це вбивствами на Донбасі, нагнітаючи більше страху для досягнення своїх цілей.
З початку президенства Путін займається демонтажем здобутків Михайла Горбачова, яких вдалося досягнути під час “перестройки”. Тоді Горбачов вибрав розрядку, щоб уникнути війни і дати світові відносний мир на десятиліття. Але бункерний диктатор повернув страх і залякування ядерною війною у міжнародну політику.
Імперське розширення кордонів сучасної Російської Федерації в Кремлі вбачають не менше, ніж до меж колишнього СРСР, думаючи, що вдасться силою примусити світ змиритися з їхніми наростаючими територіальними апетитами.
Путін і його подільники вважають, що національна безпека Росії буде підірвана, якщо Україна вступить до НАТО та Європейського союзу. Адже тоді територіальні претензії до українців – означали б висунення претензій до Європи і Північноатлантичного альянсу. Тому для Москви дуже важливо, щоб Україна назавжди опинилася поза будь-якими організаціями демократичного західного світу.
Московія, як підтверджує уся її історія, була і залишається “раком людства”. Тепер же, коли вже більше 20 років нею керує кегебістське терористичне злочинне угрупування, яке приватизувало на свою користь усі її ресурси, все більше стає очевидним, що цей “рак” необхідно ліквідувати.
Хоча на реалізацію “надідеї” реанімувати СРСР, якого вже немає майже 30 років, у путінської імперії бракує людських ресурсів і економічних можливостей, але ілюзія тріумфальної експансії продовжує надихати Кремль на все нову агресію.
Та тут найбільшим ворогом Путіна є час. За вкрадені у росіян мільярди доларів він не здатен купити собі безсмертя і вічне життя, а після нього всі імперські потуги Росії можуть просто поступово згаснути.
Російський “цар” не є всесильним “володарем зла” зі своєю складною довгостроковою стратегією. Його войовничістю завжди керує параноїдальний страх у стилі КГБ перед іноземними змовами та побоювання, що соратники по дерибану Росії можуть усунути його від влади. Інколи ця стратегія виявляється досить ефективною в короткостроковій перспективі, незважаючи на допущені незграбності під час її реалізації.
Коли Путін починає діяти рішуче і без оглядки, показуючи свою нещадність до ворогів, які найбільше цінують свій політичний комфорт та вперто відмовляються вважати Росію реальною загрозою, то ніби усе у нього починає виходити.
Але довгостроковим результатом цих антизахідних дій є не удавана російська “національна велич”, а нещастя для російського народу, які починають прибувати у вигляді все нових і нових санкцій з боку Заходу та різке збільшення кількості незадоволених його правлінням в Російській Федерації.
Однак, те, що Путін імпровізує і в довгостроковій перспективі зазнає невдач, не означає, що його дії не є надзвичайно небезпечними в короткостроковій перспективі.
Хоча нарощуючи насильство на пострадянському просторі, Кремль добровільно потрапив у ту ж саму пастку, що і його попередники з Радянського Союзу, коли пріоритетними стають намагання обігнати США і Захід в гонці озброєння, зовсім не звертаючи увагу на різке зубожіння від цього свого населення.
Та, як вчить попередній досвід, це можна застосовувати лише доти, поки система не вибухне. А напади на більш слабкі сусідні країни, такі, як Україна і Грузія, зовсім не є ознакою сили Росії. Навпаки, це є ознака деградації самої путінської системи.
Чого насправді хоче Путін? Немає сумніву в тому, що він хоче повернути Росію до старих “добрих часів” СРСР, коли “залізна завіса” розділяла окуповані Москвою народи і східноєвропейські держави-сателіти Кремля з Західною Європою.
Російська Федерація застрягла в минулому, випускаючи ракети та іншу потужну зброю, замість того, щоб створювати конкурентоздатну економіку майбутнього.
Путін хоче, щоб Росія повернула собі світовий статус, який був у СРСР десятки років до його розпаду. Та розуміючи, що в РФ не вистачає сили, яку мав Радянський Союз, він зробив ставку на користь апробованої тактики часів КГБ, – спотворення інформації, відвертої брехні, політичних вбивств і ув’язнення політичних інакодумців. А також давно перевірених на ефективність втручань у внутрішні справи інших народів, щоб послабити їх зсередини, втягнути політичних опонентів в непримиренне протистояння між собою.
Спроможність Росії стати глобальною державою залежить від двох складових – військової спроможності та економічної сили. Та навіть військова спроможність РФ не дотягує до омріяних кремлівцями стандартів. А відсутність економічної сили є тим фактором, що віддаляє Росію не тільки від можливостей Америки чи ЄС, але й від Китаю.
У Путіна є ілюзія, що він ледве не переміг Сполучені Штати та Європу, і залишилося тільки трохи дотиснути незговірливу Україну, й затяжна партія з Заходом буде остаточно виграна. Кремль чомусь не хоче враховувати військової і економічної могутності США, які не збираються гратися з Росією у піддавки.
Агресивна зовнішньополітична стратегія Москви зазнала поразки. Путін не здатен зупинити прагнення українського народу стати частиною НАТО і Євросоюзу. В Україні чудово пам’ятають про Голодомор та Чорнобиль. Пам’ятають ГУЛАГи, терор та тотальні злидні. Якщо Путіну так хочеться в СРСР, то нехай перейменує Російську Федерацію на Радянський Союз і не морочить іншим голови.
Єдиний спосіб, в який Росія може погратися у свій статус “світової ядерної держави”, – це залякування ядерною зброєю. Жодних інших способів у Москви немає.
Наразі Російська Федерація могла мати набагато більше, якби тільки утихомирила своє бажання до вторгнень і насильства. Володіючи величезними, захопленими силою в інших народів територіями, з великою кількістю наявних ресурсів, Росія дуже швидко стала б в один ряд з розвинутими державами. Але там вирішили застосувати свої ресурси для створення порочної системи, яка використовує грубу силу, щоб незаконно отримати те, що в Кремлі хочуть від інших країн.
Як би не тужився Путін, невелика російська економіка напряму залежить від видобутку та продажу закордон природних ресурсів. Росія вимирає, її населення катастрофічно зменшується. І замість того, щоб швидко вбивати мільйони, як це робили Ленін і Сталін, Путін вбиває мільйони людей повільно, через нехтування охороною здоров’я своїх громадян, стрімке падіння рівня його життя, при цьому намагаючись хизуватися удаваною “величчю” Російської Федерації на світовій арені.
Ця “велич” полягає і в тому, що Росія з початку 90-х років почала займатися відрізанням територій держав, в яких їй щось не подобалося. На окупованих землях Грузії Москва незаконно створила маріонеткові держави – Абхазію та Південну Осетію. Після окупації Криму, Кремль пішов і на окупацію частини українського Донбасу. Придністров’я нависає, як темна хмара, над Молдовою. Тому навряд чи Росія може говорити про повагу до міжнародного права, до якого вона апелює, намагаючись видати за законну окупацію Кримського півострова.
Єдиною силою Путіна є його непередбачуваність. А таємничість його планів полягає в тому, що насправді ніяких планів взагалі не існує. Але це спритно прикривається ілюзорністю “потьомкінських сіл”, які Росія постійно демонструє зовнішньому світу.
Однак Путін хоче не тільки домінувати. Він, як римський імператор Нерон, бажає, щоб усі його любили і захоплювалися його “величчю” – в самій РФ і по всьому світу. Він робить все для того, щоб цей факт був визнаний. Біда для нього в тому, що цього ніколи не станеться.
Він гнобить власний народ і путінська епоха перебуває на етапі свого остаточного завершення. Але саме зараз Путін може стати ще більше непередбачуваним.
Якщо Путін “геополітично божевільний”, то чи не час його лікувати? Потрібно припинити видачу віз для певних категорій росіян до країн Євросоюзу, США, Канади та інших держав демократичного світу.
В першу чергу, це має стосуватися депутатів Держдуми, державних службовців всіх рівнів і рангів, військових, представників спецслужб, ФСБ, ГРУ, поліції та інших силових органів. Вони мусять відчути на собі, куди їх можуть завести путінські авантюри.
Водночас, потрібне розширення санкцій і визначення термінів, в які Москва має полишити українські території. Якщо, наприклад, протягом місяця не припиняться обстріли української території з окупованої росіянами частини Донбасу, то до Росії будуть застосовуватися додаткові санкції, котрі полягатимуть у припиненні експортування з РФ сировини.
Якщо протягом наступних декількох місяців Росія не виведе свої війська і військову техніку з окупованої частини Донбасу, то Захід відмовляється від експорту з Росії газу і нафти.
Коли протягом наступних декількох місяців Росія не виведе свої війська з анексованого Криму і не припинить його окупацію, то Російська Федерація, як держава-агресор, втрачає своє місце в Раді безпеки ООН, і західні країни розривають з нею дипломатичні стосунки.
Чітке визначення часових термінів, в які Москва мусить укластися, щоб проти неї не були введенні нові санкції, має стати дієвим механізмом стимулювання Путіна до припинення військової агресії щодо України. А оскільки в Кремлі розуміють тільки силу, то інших способів просто не існує.
“Гамівна сорочка” нових дієвих санкцій має отверезити російський політичний істеблішмент, який вже давно перебуває в “паралельній реальності”. І зробити це потрібно якомога швидше.
