Як би це не звучало парадоксально, але сьогодні в Україні вирішується майбутнє Росії. Якщо Україна вистоїть під шаленим тиском путінської недоімперії, то в російських демократичних сил, які перебувають в опозиції до режиму Путіна, з’явиться шанс переломити ситуацію в Російській Федерації після падіння влади диктатора.Якщо ж Українська держава не зможе протистояти тиску Москви, то і майбутнє Росії опиниться під питанням.
Тоді в Кремлі завжди будуть згадувати Україну, як негативний приклад запровадження там демократичних цінностей.
Шостий рік Російська Федерація, намагаючись знищити українську державність, демонструє світу велику російську стратегію відновлення неорадянської імперії.
В Москві не чекали, що Україна чинитиме такий відчайдушний спротив, проте Путін, не дивлячись на це, не збирається відступатися від ідеї повернення Української держави в статус російської колонії.
На жаль, дехто з європейських політиків, не винісши належних уроків з історії Другої світової війни, сподівається умиротворити Путіна необґрунтованими поступками.
Не розуміючи того, що за рівнем небезпеки для світу, Путін – це сучасний Гітлер.
Адже для Путіна, як і колись для Гітлера, загибель сотень тисяч чи мільйонів людей, є простою абстракцією.
Він вважає військових всіх сторін «олов’яними солдатиками», переплавити долі яких в «казані смерті», для нього не складає жодних проблем.
Сила Кремля залежить від контрзаходів ЗаходуПри цьому реальна сила Путіна є відносною. Оскільки за умов занепаду та деградації російської економіки, суспільства і військової сфери, єдиним суттєвим джерелом наповнення бюджету Російської Федерації стали газонафтові надходження від продажу енергоресурсів до Європейського союзу.
І сила Кремля залежить від того, наскільки Захід готовий застосувати силові контрзаходи у протистоянні з кремлівською експансією.
Кремль постійно дотримується схожої тактики: спочатку створює проблеми, а потім пропонує їх вирішити за певну плату.
Що зовсім не дивно, враховуючи кримінально-кегебістське минуле Путіна і його злочинної кліки.
Тому для вироблення нових підходів боротьби з Росією більше потрібно залучати кримінальних психологів, ніж політологів чи економістів.
Чому більшість європейських лідерів такі наївні? Путін грає в цю гру роками, і роками не отримує за свою агресію адекватної відповіді.
Адже його давно можна було б зупинити в Молдові чи Грузії. Тоді б не було анексії українського Криму і війни на Донбасі, яку веде Росія.
Москва вторгається скрізь, куди тільки може. Проте Захід вичікує, не поспішаючи з покаранням, сила якого б зупинила Путіна.
Необхідно визнати, що санкцій проти путінського режиму катастрофічно мало, а ті що є – дуже слабкі.
І якщо європейські країни не хочуть появи «зелених чоловічків» і «народних республік» на своїх територіях, то мусять кардинальним чином змінити самі підходи до стримування Москви.
Оперативно збільшивши кількість санкцій на всіх вразливих для Росії напрямках.
Звівши до мінімуму будь-які контакти з Російською Федерацією, вирішивши питання щодо заміни російського газу для Європи, віднайшовши альтернативні шляхи газопостачання для ЄС, заблокувавши торгівлю з РФ і призупинивши видачу віз росіянам до країн Євросоюзу.
Європа не має жодних позитивів від контактів із тоталітарною Росією, а проникнення російських впливів й ідеологічних штампів в її культуру та інформаційний простір несе їй пряму загрозу, провокуючи розмивання європейської ідентичності.
Політика Путіна стосовно України та інших країн-сусідів Росії продовжує бути комбінацією з того, що «те, що моє, є моїм, а те, що у вас – є предметом переговорів».
А також захоплення території за межами російських кордонів і провокування конфліктів, коли Путін не отримує того, чого хотів добитися шляхом тиску і шантажу.
Тиск на Москву необхідно всіляко нарощуватиНе можна давати Путіну жодних послаблень, адже вони створюватимуть в нього ілюзію, що його тактика спрацьовує, і в нього є шанс перемогти у протистоянні з Заходом.
Тиск на Москву необхідно всіляко нарощувати доти, поки Путін не визнає українців, як незалежну націю і не поважатиме суверенітет та територіальну цілісність України.
Довгостроковою метою Кремля і надалі залишається: гранично послабити Європейський союз та підірвати солідарність країн Північноатлантичного альянсу, розуміючи, що тільки НАТО здатне забезпечити стабільність на європейському континенті, а це жодним чином Москву не влаштовує.
Україна, яка опинилася на передньому краї боротьби з агресивною Росією, заслуговує на членство в НАТО і Євросоюзі.
Адже за роки протистояння московській експансії вона довела, що остаточно зробила свій європейський вибір і готова його відстоювати, не дивлячись на велику ціну для себе.
Росія має бути ізольованою. І її потрібно позбавити мільярдних надходжень іноземної валюти. Так, як це зроблено з Північною Кореєю.
Зрештою, це має стати ціною, яку Москва мусить заплатити за анексію Криму і просування «нового світового порядку».
Оскільки алогічно, що у той час, коли Росія веде гібридну війну з Україною і Заходом, Європа продовжує фінансувати московську агресію, купуючи в Російської Федерації все зростаючі обсяги енергоносіїв.
Тому вибір дуже простий: або європейці виштовхають імперію зла з Європи, або ЄС втратить усе на схід від Берліна.
Холодну війну виграли не танки та ракети, а дотримання принципівЗахід стоїть перед дуже непростим для себе вибором: підтримувати далі Україну, чи покращити відносини з Росією.
Але ухвалюючи остаточне рішення з цього питання, необхідно пам’ятати, що Холодну війну виграли не танки та ракети, а дотримання принципів.
І цього разу правильним вибором має стати дотримання принципів, відторгнувши будь-які наміри зблизитися з найбільшою світовою клептократією – Російською Федерацією, якою керує особа, котра вихована на нормах, прийнятих у ФСБ/КГБ.
Євросоюз повинен рішуче підтримати реформування української економіки і вдосконалення бюджетної політики, що слугуватиме зміцненню позицій сил, які борються за утвердження незалежності України.
Росії ж нічого запропонувати Україні, крім як бути колоніальною складовою частиною своєї нової імперії.
На карту поставлено дуже багато, оскільки Україна сьогодні виконує роль «криголама історії» на пострадянському просторі.
І вона має всі шанси, щоб з часом стати регіональним лідером. Проте, чи зможе Україна вивести себе і сусідні держави з «льодових заторів» тоталітарного радянського минулого, залежить не тільки від неї.
Українцям потрібно більше допомоги від демократичного Заходу.
Оскільки довготривале протистояння з новітньою Російською імперією надзвичайно виснажило її фінанси, ресурси та інфраструктуру.
На жаль, всі спроби порушити питання щодо надання Україні сучасного «Плану Маршалла», далі розмов так і не пішли.
Що є великою помилкою держав західної демократії, через те, що в разі капітуляції України, Росія перенесе свою агресію на територію об’єднаної Європи.
