Несподіваний вояж президента Зеленського до Катару зіграв проти кращих інтересів України. Передусім, ця поїздка продемонструвала неадекватне розуміння справжніх причин великих маневрів Росії. Для будь-якої ситуації, тим більше безпекової, є правила жанру, за якими і слід грати. Якими б не були плани агресора і штучність створюваної кризи, звичайний булінг і провокація, понижувати ці виклики до другорядних питань є небезпечним і недалекоглядним. Це майже як повернутися спиною до агресора, коли йому саме треба “дивитися в обличчя” і бути готовим до удару.
До чого готуватися Україні?
Невдовзі слід очікувати на посилення тиску на Київ з усіх боків з метою примусу до т.зв.компромісу, а фактично до поступок, аби заспокоїти ситуацію на Донбасі і вивести мирний процес в русло стабільності і передбачуваності. Для цього від Києва проситимуть просування за політичним треком (запровадити на постійній основі закон про «особливий статус», амністія, інкорпорувати формулу Штайнмаєра в українське законодавство, вибори) в обмін на примарну безпеку і перспективу тимчасового миру. Піддатися на цей тиск - програти у стратегічній перспективі. Адже слід розуміти, що, внаслідок “оборудки” (deals) щодо миру в Україні жертвами стануть, в першу чергу, євроінтеграційні та євроатлантичні перспективи. Наша держава відправиться до “сірої буферної депресивної цивілізаційної зони”, яку поступово та гібридно поглинатиме Росія. Це прорахована Кремлем ставка на “золоте вікно можливостей” для великої угоди.
Добре, що це “вікно” не надовго, до осені, коли плануються вибори в РФ, активізація виборчих кампаній в ФРН та Франції, вихід світу з ковідного піке, а також завершення будівництва Північного потоку 2. Не можна виключати, що хтось у Кремлі бачить цей проєкт таким, що “скріпить велику оборудку”.
Зі свого досвіду не виключаю, що задля схилити Київ до поступок по Донбасу в хід можуть піти феєричні постановки для шоу-перемоги - і готовність візиту Меркель та Макрона в Київ, а може й більше - спільний візит, і широке представництво країн ЄС на саміті Кримської платформи, і фінансова допомога, і обіцянки інвестицій з боку Заходу. Наші партнери можуть навіть пообіцяти провести омріяний Банковою Нормандський саміт. Знаючи тяжіння Зеленського до аплодисментів і слави, ризик зіграти на цих особистих якостях та комплексах глави держави є великим. І саме цього не можна допустити.
Що робити Україні у відповідь?
Для запобігання сценарію “деескалації через поступки Києва” слід набратися сміливості та задіяти стратегію “деескалації через геополітичні рішення”. Треба завжди пам‘ятати: Путін не зацікавлений у справжньому врегулюванні ситуації на Донбасі. Мета Кремля - це знищення та підкорення всієї України. Мир на Донбасі - це не більше, ніж тимчасове перемир’я у боротьбі за Україну, і цей “донбаський мир” Росія продасть якомога дорожче і вигідніше для власних неоімперських планів.
Вихід з цього і реальна вакцина проти Путіна - це геополітичні рішення Заходу щодо України. Як відомо, радянська гегемонія в Європі завершилась із наданням перспективи приєднання центрально-східноєвропейських та балтійських країн до ЄС та НАТО. Сьогодні час знищити авторитарну токсичну гегемонію Росії на європейському пострадянському просторі, забравши у Кремля сподівання на відродження імперії. Ключ до цього у наданні Україні та країнам Східного партнерства перспективи членства в ЄС та Плану дій щодо членства в НАТО. Саме ці стратегічні рішення забезпечать довгостроковий мир та безпеку в Європі, підірвуть путінський авторитарний режим та змінять цивілізаційну та ціннісну мапу європейського континенту.
У своєму прагненні “великої угоди” Росія побачила “вікно можливостей”, але скористатися ним може і Україна. Маємо історичний шанс та можливості досягти стратегічних рішень і перемогти російського агресора на “українських умовах”. Головне - не піддатися на залякування і тиск, не піддатися спокусам «обіймів з боку лідерів країн-партнерів», а проявити стратегічне бачення та правильно прочитати кінцеву мету великих маневрів Кремля.
