В комюніке за підсумками саміту НАТО у Брюселі сказано, що Україна отримає членство в НАТО через План дій членства (ПДЧ). На зелених пабліках цю значну подію уже намагаються подати як перемогу! Бачите?! Отримаємо членство! Через План дій членства! Нас не послали! Україну до Грузії дорівняли!
Той факт що Грузія ще й досі не член НАТО і невідомо коли стане, ніхто не згадує. НАТО насправді не сказало геть чисто нічого нового. НАТО повторило сказане після саміту у Бухаресті у 2008 р. Очевидно, навіщо «позитивний пул блогерів ОПУ» тепер волає про перемогу – після здобутих президентом Порошенко Безвізу, Асоціації «Україна-ЄС» та здобуття Україною статусу «Країни – аспіранта НАТО», «Слузі народу» треба оголосити подвигом бодай щось. Проте.
Саміти Бухарест-2008 і Брюссель-2021 дуже схожі. І там і там представники України декларуючи на словах бажання вступити в НАТО насправді робили все, аби ПДЧ не отримати. Пригадаємо.
Саміту НАТО у Бухаресті передував візит прем’єра Юлії Тимошенко у січні 2008 р. до Брюсселю, де по факту, вона мусила домовитися про деталі співпраці «Україна – НАТО». Проте, в Брюсселі Юлія Тимошенко не зустрілася ані з генеральним секретарем НАТО, ані з членами Північноатлантичної ради. Відповідно – не відбулося спільне засідання Північноатлантичної ради з Україною. Іншими словами український прем’єр цілковито показала, що питання ПДЧ її не цікавить. І це була не перша її витівка. Президент Ющенко раніше попрохав, аби Юлія Тимошенко підписала лист, який закликав розглянути можливість надати Україні ПДЧ НАТО. Тимошенко погодилася підписати такий лист – але за умови, що його підпише ще й спікер Верховної Ради Арсеній Яценюк. В принципі, підпис спікера парламенту під листом був непотрібний. І навіть шкідливий. Спікер лист підписав – і тут же здобув обурення фракцій Партії Регіонів і комуністів у Верховній Раді, з блокуванням трибуни і гучними заявами. Ніби дрібниця – а іноземні дипломати відмітили ці події, і це стало для Брюсселя підставами для сумнівів – чи готова Україна до ПДЧ взагалі?
Дії Юлії Тимошенко стають зрозумілі, якщо пригадати, як під час її прем’єрства, вона виперла з Криму корпорацію «Vanco» і заблокувала спільний видобуток газу на шельфі. Як продала 63 винищувачі МІГ-29, 70 бомбардувальників СУ-25, 701 танк Т-72 та неміряно іншої техніки, якої нам так бракувало у 2014 р. І ще, як після початку війни 08.08.08 у Грузії, депутати БЮТ (Кириленко) заголосили що «Грузія була агресором», а сама Тимошенко поїхала до Москви, де разом з Путіним гигикала з президента Ющенка.
Що ми бачимо нині? З приходом до влади, президент Зеленський саміт НАТО у 2019 р. проігнорував. Мовляв – то неважливе. Потім Зеленський вліз в інформаційну кампанію проти Джозефа Байдена під час виборів у США. Потім – злита операція по «вагнерівцям». Потім – заяви штибу «пане президент, чому Україна досі не в НАТО?», так ніби президент США це вирішує. Потім – феєрична історія про те, як ОПУ перебрехала стенограму розмови Зеленського з Байденом. А в той самий час фракція Зеленського у Запорізькій міськради відмовляється відміняти постанову від 2006 р. про оголошення Запоріжжя «територією без НАТО».
Справді схоже?
Додам ще одну схожіть. У 2008 р. союзні до Юлії Тимошенко ЗМІ та збіговисько «Юлька-ботів» теж подавали рішення саміту в Бухаресті як велику перемогу Юлії Володимирівни. Всі вони тоді малювали пані Тимошенко альтернативою не президенту Ющенко, а Віктору Януковичу, з яким Тимошенко невдовзі ледь не уклала коаліцію. Альтернативою Медведчуку Зеленського вже старанно роблять. А все інше – згодом.
