Одержимість Зеленського побачити Путіна виявилася непереборною. Ми швидко рухаємось до, схоже, неминучої зустрічі віч-на-віч. Те, що починалось з шоу-пропозиції «поговорім на Донбасі», поступово і під диригуванням Кремля стало «полюванням на зустріч». Як наслідок, Зеленський перетворився із «мисливця» у «здобич», загнану в кут, коли ніби єдиний вихід - приїхати туди і коли вкаже Путін. Тому залишимо на совісті Зеленського вибір часу та місця зустрічі (сподіваємось, що не Москва!). Важливо як український президент зможе по-державницьки скористатись «побаченням з Путіним», не потрапити до кремлівської пастки і не зрадити національним інтересам.
По-перше, на Банковій мають розуміти, що переговори Зеленський-Путін вже фактично розпочались. Російська дипломатія вміло розставляє фішки на переговорному столі, намагаючись обмежити українській стороні поле для маневру нав’язуванням власного бачення правил гри та порядку денного. У зв’язку з цим, єдина вірна директива Зеленського: будь-які перспективи українсько-російських відносин залежать виключно від припинення російської агресії та відновлення суверенітету і територіальної цілісності України, включаючи Донбас та Крим.
По-друге, слід уникати сприйняття Банковою зустрічі як «а поговоріть» чи «зазирнути в очі» - це заздалегідь програшна позиція. Це той момент, коли і організаційна, і змістовна, і комунікаційна підготовка до зустрічі є навіть важливішими за саму зустріч. Кремлівські «яструби» мають побачити і зрозуміти, що Україна Зеленського, як і Україна Порошенка, не збирається капітулювати і не буде поступатись національними інтересами. Для цього Банковій важливо забезпечити належний діалог з суспільством, консультації з проукраїнською опозицією, провести зустрічі, які засвідчать чітке розуміння главою держави «червоних ліній», пов’язаних з українською ідентичністю та цивілізаційним курсом розвитку держави. Як результат, за переговорним столом має сидіти не Володимир Зеленський, а Президент України - гарант українських національних інтересів.
По-третє, зустріч Зеленський-Путін слід розглядати складовою стратегічних дискусій по лінії Захід - РФ. Тобто вона має лягати в контекст саміту Байден-Путін у червні та дискусій найвищого рівня щодо «російського питання» в Євросоюзі, НАТО та Сімці.
По-четверте, принципово важливо скоординувати підходи з основними партнерами, зокрема під час запланованої на початок травня зустрічі Зеленського з держсекретарем Блінкеном, а також контактів з канцлером ФРН, президентом Франції, прем’єр-міністром Британії, тощо. Путін має розуміти, що напроти нього сидить не лише Президент України, але і представник колективного демократичного західного світу.
По-п’яте, українській стороні слід бути готовими і до провокацій та шантажу. У арсеналі Кремля, безсумнівно, будуть заготовлені фішечки «а-ля Боррель» і, напевно, в сусідній кімнаті вже зарезервовані стільці для ватажків терористів з ОРДЛО. Або пригадую зустріч Путіна з вірменським візаві в 2013 році, «КДБ-істське досьє» і, як наслідок, відмова Єревану від євроасоціації. Стовідсотково, переговорна тактика Путіна полягатиме у тому, щоб зламати та дискредитувати Зеленського, а в його особі і всю Україну.
По-шосте, Банковій слід одразу викреслити із своїх темників і стратегічних планувань наміри зустріччю з Путіним перехопити проросійський електорат в Україні. Якщо і зустрічатись з Путіним, то виходити з позицією про захист національних інтересів, а не про майбутню виборчу кампанію.
І наостанок, вже зараз варто планувати наступні кроки та ініціативи Зеленського у контексті зустрічі з Путіним. Зокрема, слід наполягати на запрошенні президента України на засідання Європейської Ради та червневий саміт НАТО, а також проробити можливість його зустрічі з президентом Байденом у рамках його червневого турне в Європі. Бо лише єдиним фронтом із Заходом Україна має шанс дати відсіч загарбницькій політиці Кремля і відновити свою територіальну цілісність.
