Ті, хто думає, що Україна зовсім не змінилася після вторгнення Росії, сильно помиляються. Насправді, вибори 2019 року чітко доведуть, що проросійські сили не просто втратили значну підтримку, вони навряд чи отримають контроль бодай над одним з державних органів.Про це
в статті пише британський історик і політолог українського походження Тарас Кузьо.
Він пояснює, що успіху лояльних до Росії сил на парламентських і президентських виборах заважають чотири фактори. Серед них втрата значної кількості лояльних виборців, які живуть на окупованих російськими військами територіях, розкол в «Опозиційному блоці», конфлікт его політиків, а також їхні тісні зв’язки з країною, яка якраз веде війну проти України.
Автор нагадує, що 16% виборців і українських 27 виборчих округів під окупацією на Донбасі і в Криму. Тож після російського вторгнення 2014 року у проросійських кандидатів серйозно поменшав електорат. Їм стало дуже важко потрапити в другий тур президентської гонки. Єдиний шанс лояльних до Москви сил – це об’єднатися навколо одного кандидата з певним рівнем популярності заради протистоянні прозахідним політикам. Але цього не станеться.
Розкол «Опозиційного блоку», який сформувався на руїнах «Партії регіонів» теж означає, що жоден проросійських кандидат в президенти не зможе пробитися в другий тур. Вихід Сергія Льовочкіна і Юрія Бойка з «Опоблоку» стало кінцем могутньої коаліції олігархів, у яких є доступ до великих фінансів і ЗМІ. Нові лідери партії – Вадим Новинський і Олександр Вілкул. Ті, хто відкололися від політичної сили, сформувати нову платформу під назвою «За життя», яку очолюють Вадим Рабінович і Віктор Медведчук.
Автор зауважує, що у розколу є два важливих наслідки. По-перше, на президенство претендують аж три кандидати від колишнього «Опоблоку»: Юрій Бойко, якого підтримують Рабінович і Медведчук, Вадим Новинський, на боці якого стоять донецькі олігархи, і Євген Мураєв, який сформував свою партію «Наші». По-друге, всі вони будуть грати на антивоєнному популізмі, який зіштовхнеться з українським скепсисом. Тому що їхні плани дуже розмиті, а вибори відбудуться якраз на тлі посилення агресії з боку Росії.
Також конфлікт его різних політиків підриває мрії Бойка про президентство. Будучи фаворитом Медведчука і газового лобі, він став найбільш популярним з усіх кандидатів «Опоблоку». Однак, внутрішні чвари в проросійській партії обвалили його підтримку. Тож зараз він займає п’яту позицію серед всіх претендентів на крісло президента і, швидше за все, його падіння продовжиться.
Кузьо також зауважує, що будь-який політик в Україні, пов’язаний з Медведчуком, не має жодного електорального шансу на успіх в країні, де 80% виборців звинувачують уряд Росії у розв’язанні війни і агресії в Азовському морі.
Ідеологічно між проросійськими політиками немає жодної різниці. З 2014 року вони голосували проти кожної пропозиції щодо реформ. Вони виступали проти початку боротьби з корупцією, опиралися рішенням, пов’язаним з проблемою Донбасу, і голосували проти запровадження воєнного стану після чергової агресії Росії.
2019 рік стане вже другим виборчим циклом, в якому проросійські сили мають мізерні шанси на успіх. І це прямий наслідок військової агресії Володимира Путіна. Західним політикам потрібно нарешті відмовитися від стереотипу про розкол України на «прозахідну» і «проросійську» частини, який був поширений до 2014 року. На думку експерта, Україна буде рухатися до зближення із Заходом не зважаючи на те, хто стане наступним президентом: реформатор чи популіст.
