Намагання одягнути боротьбу проти Порошенка у боротьбу проти олігархів – це «креатив» команди Зеленського, який передбачає лише одне – обмежити право П.Порошенка балотуватися на виборах.Це наслідок того, що за 2 роки влада так і не знайшла жодного криміналу у діях Порошенка. Можна не сумніватися, що і результат «законопроекту про олігархів» буде, як і в 60 кримінальних проваджень, які за 2 роки були відкриті проти Порошенка.
Насправді, олігархат – це коли великий бізнес використовує владу для просування власних інтересів.
Ключовим критерієм, який відрізняє «олігарха» від великого бізнесу, є нелегітимний вплив на прийняття рішень вищими органами влади, центральним органами виконавчої влади, судовими органами. Олігарх є до того часу олігархом, поки він має вплив на владу.
Вплив у владі забезпечується таким ресурсом: 1) вплив на кадрові призначення в Офісі президента України, на формування Кабінету Міністрів України, керівників ЦОВВ (насамперед, які мають повноваження у сфері економіки, енергетики, інфраструктури), керівників державних підприємств-монополій – і вплив на таких «призначенців»; 2) вплив на народних депутатів України (однієї чи кількох фракцій чи груп); 3) вплив на призначення і діяльність голів місцевих державних адміністрацій тощо.
Великий бізнес відрізняється тим, що не використовує такого ресурсу впливу на прийняття політичних, управлінських рішень у власних інтересах. До прикладу, ми жодного разу не бачили фактів прийняття політичних рішень в інтересах великого бізнесу Лакшмі Міттала чи Петра Порошенка. П. Порошенко є лідером партії «Європейська солідарність», але жоден з законопроектів «ЄС» не носить навіть натяку на лобіювання інтересів бізнесу П. Порошенка.
У часи президентства Порошенка також не було лобіювання інтересів його підприємств.
Спроба навести як приклад такого «впливу» контракт між Міністерством оборони України та ПрАТ «Завод “Кузня на Рибальському”» на виконання державного оборонного замовлення, укладений 29 грудня 2017 року на виготовлення та поставку середнього розвідувального корабля проєкту «Лагуна», – хибна. Адже ціна, запропонована підприємством, майже утричі нижча від зарубіжних аналогів, а інші українські підприємства такої продукції не випускають. Зрештою, «Кузня» була продана С.Тігіпку.
Натомість при президентові Зеленському ми маємо дуже сильний вплив Коломойського саме з застосуванням влади.
Група Коломойського у ВРУ, яка сьогодні нараховує близько 60 депутатів різного ступеня лояльності до олігарха з фракції СН і депутатської групи «За майбутнє», вела і веде активне відстоювання інтересів бізнесу Коломойського.
Можна згадати прийнятий 18 вересня 2019 року Верховною Радою Закон України «Про внесення змін до деяких законів України у сфері використання ядерної енергії», яким в інтересах підприємств олігарха Коломойського було дозволено закуповувати українським підприємствам імпортну електроенергію за двосторонніми договорами.
Або навпаки – запеклий опір цієї групи прийняттю проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності (№ 2571-д від 30.03.2020) – т.зв. «антиколомойський закон», який вимагали прийняти міжнародні організації.
Крім того, позиції Коломойського були максимально посилені самим президентом Зеленським. І глава Офісу президента Зеленського А.Богдан, і значна частина міністрів, керівників державних монополій, членів НКРЕКП були ставлениками Коломойського; досі у Коломойського дуже сильні позиції в судовій владі, яка в силу специфіки «бізнес-стилю Коломойського» відіграє значну роль у його олігархічній моделі.
Попри очевидні факти корупції Коломойського, на які вказують уже і іноземні партнери, проти Коломойського в Україні не відкривають кримінальні справи. «Проект Портнов», запущений Коломойським за підтримки Зеленського, досі зберігає імунітет, і сам Коломойський, попри переслідування в трьох країнах, в Україні – у повні безпеці.
Врешті, достатньо глянути на перелік компаній, які виконують роботи і послуги в рамках «Великого будівництва», і можна побачити, як і хто зловживає владою.
Домінуючі сфери економічної зайнятості олігархів – енергетика, металургія, хімічна промисловість, інші сфери, тісно пов’язані з монополією держави. Очевидно, цей критерій ніколи не буде включений в «закон про олігархів» командою Зеленського. Бо тоді всі побачать, що такі виробничники як Порошенко жодного стосунку до «легких» грошей не мають. Це сфера повністю окупована Коломойським, Боголюбовим, Пінчуком, Ахметовим. Це Коломойський контролює Кременчуцький НПЗ, АЗС Авіас, Укрнафта та виробництво хлору для водоканалів, а Пінчук – труби великого діаметру.
Цукерки – не газ, не нафта, не хлор і не труби великого діаметру; при цьому підприємства Порошенка з виробництва цукерок на конкурентному ринку є одним з найбільших платників податків до українського бюджету.
Провладні джерела атакують Порошенка, стверджуючи, що Прямий і 5 канали «впливають на громадську думку». Але, за інформацією українських ЗМІ, на сьогодні 70% аудиторії ділять між собою чотири найбільші медіагрупи – найбільші телевізійні холдинги українських олігархів.
За рейтингом популярності першою йде StarLightMedia (SLM) Віктора Пінчука. Група включає 6 каналів: ICTV, Новий канал, М1, М2, СТБ, ОЦЕ ТБ. Другим іде 1+1 Media (Плюси) Ігоря Коломойського, який включає 6 каналів: 1+1, 2+2, ТЕТ, ПлюсПлюс, Уніан, Бігуді. Третій за рейтингом – холдинг Медіа Група Україна (“Україна”) Ріната Ахметова. Включає 4 загальнонаціональних канали: ТРК Україна, Україна 24, НЛО ТV, Індиго TV. На останньому місці серед медіагруп Inter Media Group Дмитра Фірташа і Сергія Льовочкіна. Група має пакет з 8 каналів: Інтер, К1, НТН, Enter-фільм, Zoom, К2, Піксель, Мега.
У період війни, розпочатої у 2014 році Росією проти України, була спроба доповнити олігархічну модель ще одним потужним критерієм – наявність в олігарха (олігархічної групи) приватної армії.
Це не є новиною на пострадянському просторі (скажімо, така практика на початку 90-х була в Грузії – загони «Мхедріоні» були, фактично, приватною армією олігарха Джаби Іоселіані), але в Україні це було вперше. В силу того, що низка добробатів на початку війни з Росією фінансувались Коломойським, були спроби з його боку використовувати цей ресурс у впливі на прийняття потрібних рішень. Йдеться про залучення батальйону «Дніпро-1» для збереження позицій Коломойського в «Укрнафті», ресурс добробатів сьогодні пробують експлуатувати і інші олігархи. Але малоймовірно, що це буде предметом регулювання «антиолігархічного закону».
Якщо Зеленський і його команда думають, що «закон про олігархів» створить ілюзію для Заходу боротьби з впливом олігархів, то це наївно. Захід у формі санкцій США чітко вказав, кого вважає загрозою національній безпеці України – Ігоря Коломойського. Це єдиний «олігарх», який сьогодні під санкціями, запровадженими 5 березня 2021 року Держдепом США. Для Заходу важливим є те, що з часу санкцій США проти Коломойського влада не відкрила жодного кримінального провадження за підрив демократичних інститутів держави, а не окозамилювання від РНБО.
