Україна ініціативно програє у питанні врегулювання ситуації в Білорусі.Про це в ефірі
"Прямого" заявив колишній надзвичайний і повноважний посол України у США Валерій Чалий.
– З ким Україна мала би солідаризувати свою позицію стосовно того, що відбувається в Білорусі?Дипломати тут на передньому краї. Президент називав, хто у нас один із найкращих дипломатів. Але я скажу, що цей ширший список. І це дуже складне дипломатичне питання. До цього це питання аналітичне, питання передбачення, питання роботи всіх структур – розвідка, МЗС, РНБО – стосовно прогнозу. Чи був зроблений прогноз? Він був зроблений. А чи була реакція швидка і дії? Ні, не була. І ми програємо саме в ініціативності.
Ми – країна, яка могла б зараз бути ключовою і ведучою у врегулюванні ситуації в цій частині світу, зокрема з нашим сусідом-Білоруссю, яка залежить від України багато в чому: в економічному плані, в політичному плані. Ми зайняли позицію очікування. Чого? Якого очікування? Ми краще всіх знаємо, що відбувається. Ми краще всіх знаємо з нашого досвіду, що таке рух до авторитаризму і диктатури. І ми краще всіх знаємо, що таке стабільність і контроль над кордоном.
І я очікував швидких заяв. Тобто ясно, що тут не можна було, як ми й продовжуємо, от так коливатися. Наскільки я знаю, в МЗС зараз тільки розробляється план, як ми будемо діяти з Білоруссю далі. А натомість ми чуємо образливі стосовно президента моєї країни слова Міністерства закордонних справ Білорусі. І при тому при всьому, що ми вибудовували ці стосунки десятиліттями. І це неприпустимо. Якщо ми вже посла для консультацій відкликаємо, то це вже демарш, який ішов за якимись конкретними кроками. І насправді для суспільства не зрозумілий цей порядок. Зараз складається враження навіть у моїх колег, з якими я спілкуюся в Європі й США, вони так дивляться на цю ситуацію і вони тепер не розуміють, хто нав’язує порядок денний нашим двостороннім відносинам – Білорусь чи Україна.
– Чим ви пояснюєте пасивність президента в цьому питанні, який мав би бути драйвером? Його хтось попросив не втручатися в цю ситуацію, чи це його внутрішнє рішення?Початок був начебто правильний: ознайомлення з ситуацією, зустріч з керівництвом… Я не знаю, про що говорили. Можна було поділитися досвідом України, до чого призводять такі дії проти свого народу, своїм досвідом – я маю на увазі президента Зеленського – треба спиратися на думку народу і не переходити червоних ліній. Якщо він це зробив – добре.
Але далі що відбувалося? А далі якраз ніяких сигналів чітких від нас не прозвучало. Дружні країни, сусідні країни можуть говорити відверто. І тут треба було говорити відверто: що такі вибори ми не визнаємо, що ми хочемо бачити Білорусь стабільну, але демократичною і з ринковою економікою. Але при цьому бути якимось модератором, посередником для того, щоб не дестабілізувалася ситуація. Тобто поки що я не бачу не те, що правильних дій… але заяви якісь нескоординовані, дії запізнюються. Тому очікування президента Зеленського – це його стиль був, хоча МЗС більш рішуче коментувало. І тут така динаміка в таких ситуаціях у світі, що тут не очікувати треба, а треба йти попереду всіх. Треба, щоб ми пропонували Європейському Союзу та Сполученим Штатам рішення і були лідером цих рішень по Білорусі.
