Мало для кого є секретом те, що домашні коти походять від своїх диких родичів. Проте тепер вчені, провівши найбільш масштабне дослідження на цю тему, зробили важливе відкриття: виявляється, одомашнення кішки відбувалося двічі.Судячи з усього, першими кішок стали приручати хлібороби Близького Сходу ще 9 тисяч років тому. Потім, кілька тисячоліть тому, кішки зі Стародавнього Єгипту почали на кораблях вирушати з торговцями до різних країн. Нині кішки живуть на всіх континентах, за винятком Антарктики.
На думку вчених, до людських осель диких кішок привабили миші, що в достатку жили на зернових коморах. Це і поклало початок тривалим відносинам між людьми та котами.
«Процес приручення відбувався двічі, спочатку – на Близькому Сході, а потім, значно пізніше – в Єгипті, – вважає доктор Ева-Марія Гайгл з Інституту Жака Моно в Парижі, що керувала дослідженнями. – І вже після цього корабельні кішки успішно розселилися по всьому світу. Обидві ці генеалогічні лінії присутні у сучасних кішок».
Кішки не завжди були ледачими істотами, що бездіяльно тиняються по будинку, якими ми їх знаємо тепер. Тисячоліттями вони працювали щуроловами на кораблях і в господарствах селян, перш ніж повністю одомашнитися.
«Я б сказала, що коти самі вибрали людське суспільство, проте це був союз, взаємовигідний для обох сторін», – пояснює професор Гайгл.
Під час досліджень вчені добули мітохондріальну ДНК (які передаються по материнській лінії) з решток більш ніж 200 стародавніх котів, виявлених у похованнях вікінгів, на стоянках кам’яного віку і в гробницях фараонів. Аналіз ДНК показав, що процес одомашнення кішок почався приблизно 9 тисячоліть тому на Близькому Сході, де багата хліборобська культура. Можливо, саме фермери першими приручили кішок, а потім, випадково або навмисно, стали брати їх з собою в дорогу, вирушаючи до далеких країн. Друга хвиля одомашнення сталася вже в Давньому Єгипті. За часів Римської імперії коти поширилися Європою, а потім, вже в епоху панування вікінгів, рушили ще далі.
Аналіз ДНК останків єгипетської кішки, виявленої в древньому порту вікінгів, наводить на думку, що в Північну Європу вони потрапили морським шляхом.
Цікаво, що кішки смугастого забарвлення (таббі) з’явилися тільки в середні віки. Аналіз ДНК свідчить про те, що ця мутація відбулася в західній Туреччині у XIV столітті. Відтоді за кілька сотень років кішки таббі поширилися по всьому світу, у першу чергу завдяки привабливому окрасу, а не діловим якостям.
«Аж до XIX століття селекційна робота з кішками, на відміну від собак, практично не велася, – говорить доктор Гайгл. – Кішки і без того були корисними, тож і міняти нічого не треба було».
Нині існує безліч порід котів з різним забарвленням і шерстю. Серед них є такі екзотичні породи як бамбіно (безволоса приземкувата кішка) і корніш-рекс (виведена у графстві Корнуолл кішка з кучерявою шерстю і тілом гончака).
