Президентський закон про народовладдя через всеукраїнський референдум, який 27 січня ухвалили народні депутати України, списаний його головним лобістом – віцеспікером парламенту Русланом Стефанчуком з відповідного законопроєкту Віктора Медведчука.
Як і чому це сталося, і як пов’язаний “слуга народу” Руслан Стефанчук до кума Путіна, розбиралися журналісти Watchdogs.Розслідування на “Прямому”.
Журналістам потрапила до рук дуже цікава аналітика спецслужб, щодо історії концепту “народовладдя” в Україні та ролі у цьому процесі Медведчука. Якщо переповідати максимально коротко – з 2006 року в інтересах Росії одне й те саме коло осіб в Україні просувало під гаслами “прямої демократії” різноманітні фейкові об’єднання. Всілякі “Суверенні народи України”, самопроголошені територіальні громади – в Сумах, Миколаєві, Дніпрі, в Одесі.
Ідеологічно, це були прообрази майбутніх терористичних утворень – “ДНР” і “ЛНР”. І всі вони “громади” танцювали навколо питання референдумів з найрізноманітніших питань. І ключове, що усе це коло осіб замикається на Віктора Медведчука і його стару організацію “Український вибір”.
Кандидат юридичних наук, експерт із конституційного права Микола Марченко з “Асоціації українських правників” юридичний аналіз двох проєктів – Зеленського і Медведчука. ОПЗЖ зареєструвало свій варіант у серпні 2019 року, а “слуги” – у червні 2020. І справжньою сенсацією стало те, що Стефанчук частково списав свій законопроєкт з медведчуківського – там знайшлися і концептуальні, і навіть прямі текстові запозичення.
“Є статі, в яких або не існує текстуальних змін, або їх текстуальні зміни, порівняно з законопроєктом ОПЗЖ становлять від 3-х до 4-х слів. Окремі тексти є 100%-во тотожні, є тексти, частина текстів, які мають тотожність 80-90%. Група Стефанчука пішла не шляхом концептуальної розробки нового законопроєкту”, – зазначив Марченко.
Мало того! Там навіть помилки ті самі. Коли вони говорять про засади організації референдумів, вони використовують конструкцію про забезпечення “публічності і відкритості” процесу. Обидва слова мають однакове значення, тобто це тавтологія. І в Україні за технологією написання законопроєктів таких конструкцій заведено уникати. Але виглядає, що один проєкт просто списали з іншого, і тому аналогічні помилки полізли також.
Як виявилось, Стефанчука, який позиціонує себе як юрист і науковець, напряму поєднує з ОПЗЖ членство в Академії правових наук України. Цей своєрідний “оскарівський комітет” серед правників був створений президентом Кучмою ще в 1996-му році і на старті до нього входили такі відомі персонажі як Ківалов, Медведчук, Володимир Литвин та інші. Стефанчук потрапив туди у 2008-му.
У списку почесних правників є прізвище людини, якій Стефанчук значною мірою зобов’язаний своєю кар’єрою і зв’язками – це Олександр Копиленко. Копиленко нині є народним депутатом від “Слуги народу”. Голосував він, як і Стефанчук, “за” закон про референдум.
До свого депутатства Копиленко багато років очолював Інститут законодавства Верховної Ради і був… багаторічним начальником Стефанчука!
Тема федералізації для Копиленка – не нова. Ось як у липні 2014-го він осоромився на одному з правових семінарів.
“Олександр Копиленко… у своїй промові згадав Михайла Грушевського… та Кирило-Мефодіївське братство. Щодо останнього він нагадав, що члени цього товариства, до якого належав і Тарас Шевченко, пропагували федералізацію. Науковці загули. Хтось не витримав і вигукнув: “Але ж коли це було? Вони таким чином прагнули розвалити Російську Імперію!”. “А це не має значення”, — відповів Копиленко і швидко згорнув тему федералізації”.
Тобто, за версією нинішнього “слуги народу” і багаторічного начальника Стефанчука – Грушевський і побратими Тараса Шевченка… пропагували федералізацію України!
Але і це ще не всі поціновувачі “народовладдя” і референдумів посеред друзів Стефанчука.
В його апараті бачимо такого собі Артема Янчука. Він багато років працював під керівництвом того самого Копиленка і в тому ж Інституті у 2014 році видав публікацію, в який мало не в кожному абзаці ідеться про “народовладдя” і “народний суверенітет”.
Тобто, ідеї референдуму не впали на Стефанчука просто з неба, бо давно обговорювалися його друзями і колегами
Але навіщо це Зеленському?
Референдум – то дуже небезпечний інструмент, який зрештою може бути використаний проти нього самого. Згадайте хоча б історію з референдумом про Brexit у Великій Британії. Коли його спочатку провели, а потім з’ясували, що спецслужби Росії дуже активно впливали на громадську думку в Британії.
“Референдум буде використаний для такого “рефрешу” глобального, коли підтисне економічна криза, політична, міжнародна, можливо, навіть криза. У тому вся і проблема, що Зеленському продають це я технологічне рішення, яке цілком підходить йому, і по психотипу йому підходить. Ми ж помічаємо, що він не може сказати чітко “так” чи “ні” по дуже великих глобальних питаннях. І от заховатися за якусь уявну “волю народу”, це цілком його хід. Йому продають це. А для Медведчука тут взагалі відкриваються неймовірні можливості”, – вважає ексзаступник голови СБУ”, – вважає Андрій Левус.
Тобто і для Зеленського, і для Медведчука референдуми – це гра “win-win”, кожен із них думає, що залишається у виграші.
Зеленський фактично свій закон списав у Медведчука. І цей закон влучно співставний з добре відомим тестом про качку: “Якщо воно виглядає як качка, плаває як качка і крякає як качка, то це напевно і є качка”
І ще – важлива ремарка, що таке референдум від чинної влади. Згадайте генеральну репетицію під час місцевих – ті ж самі “5 питань від Президента”? Суцільна профанація і жодного результату, крім гучного піару. Але коли отакі п’ять питань матимуть законодавчу вагу, буде вже не до жартів. Адже чинному президенту дуже легко буде зняти із себе будь-яку відповідальність за те, що відбувається в країні.
Президентський закон про народовладдя через всеукраїнський референдум, який 27 січня ухвалили народні депутати України, списаний його головним лобістом – віцеспікером парламенту Русланом Стефанчуком з відповідного законопроєкту Віктора Медведчука.
