Рада федерації рф затвердила постанову «Про актуальні питання зовнішньої політики російської федерації», яка фактично кодифікує зовнішньополітичний курс кремля та робить його обов’язковим орієнтиром для парламенту, уряду й відомств. Документ фіксує не пошук компромісів, а системну ставку на тривалу конфронтацію із Заходом.
Ключова теза постанови зводиться до перекладання повної відповідальності за «безпрецедентну міжнародну напруженість» на НАТО та «колективний Захід». На цьому тлі кремль декларує намір вибудовувати альтернативний світопорядок, який відкрито протиставляється євроатлантичній системі безпеки. Йдеться про формування «архітектури рівної та неподільної безпеки в Євразії» з опорою на СНД, ОДКБ, ШОС та АСЕАН, а також просування «Євразійської хартії багатоманітності й багатополярності», ініційованої спільно з білоруссю.
Окремий акцент зроблено на переорієнтації зовнішніх зв’язків на Азію, Африку та Латинську Америку. кремль планує поглиблювати економічну, дипломатичну й парламентську співпрацю з Китаєм, Іраном, Індією, країнами Південно-Східної Азії та іншими державами Глобального півдня, використовуючи формати БрІКС, ШОС та ЄАЕС. Парламентська дипломатія прямо розглядається як замінник повноцінних контактів із Заходом в умовах політичної ізоляції.
Водночас документ формально залишає можливість відновлення повноформатних російсько-американських відносин, але лише за умови врахування інтересів кремля у війні проти України, що робить таку «готовність» суто декларативною. Санкції Заходу визнані «довгостроковою реальністю», на яку москва планує відповісти адаптацією: розрахунками в національних валютах, протидією конфіскації заморожених активів і створенням спеціальних правових режимів для транскордонної співпраці.
Постанова також передбачає посилення інформаційної та ідеологічної діяльності МЗС рф, зокрема в цифровому середовищі, для просування російських наративів про війну та дискредитацію України, а також активізацію проєктів під гаслами боротьби з «фальсифікацією історії» і «реабілітацією нацизму». Паралельно кремль розширює підтримку мереж «співвітчизників» за кордоном і планує окрему стратегію роботи з іноземними випускниками російських вишів.
У сукупності документ не залишає сумнівів: російська влада інституціоналізує курс на затяжне протистояння із Заходом, намагаючись обійти ізоляцію через парламентські та «гуманітарні» канали і водночас підірвати західну єдність, спираючись на вибіркові контакти та вплив у країнах Глобального півдня.
