Росія працює над планом купівлі $70 млрд у юанях та інших валютах «дружніх» країн до кінця року в умовах, коли половина валютних резервів країни в доларі та євро заморожені західними санкціями. 
Про це пише
Bloomberg з посиланням на презентацію у розпорядженні редакції та співрозмовників, наближених до обговорень.
За даними видання, план отримав попередню підтримку на спеціальній нараді з питань планування, де зібралися топпосадовці уряду та центрального банку держави-агресора. Зокрема, на зустрічі, що відбулася 30 серпня, була присутня голова ЦБ РФ Ельвіра Набіулліна.
«Заморожені $300 млрд не допомогли Росії. Навпаки, вони стали вразливістю та символом втрачених можливостей", – йдеться в презентації, де агресор офіційно визнає справжній вплив санкцій.
Утримання цих грошей «є прямим скороченням інвестицій в Росію на користь інвестицій в інші країни», йдеться в документі.
При цьому купувати валюти «дружніх» країн, як РФ називає уряди, що не запровадили проти країни санкції за повномасштабне вторгнення в Україну, є проблематичним питанням. Річ у тім, що подальший продаж юанів «вимагає окремої угоди з Китаєм, яку буде дуже важко досягти під час кризи».
Але в короткостроковій перспективі, оскільки надходження від експорту нафти та газу продовжуються, а профіцит рахунку поточних операцій досяг рекордного рівня цьогоріч та підштовхує рубль догори, пропонується витратити 4,4 трильйона рублів ($70 млрд) на купівлю валют «дружніх» країн, передусім – саме юанів.
Банки, як зазначається в плані, наразі переповнені «м’якими» валютами, адже спроби перевести міжнародну торгівлю з доларів і євро не надто успішні – торгові партнери Росії не в захваті від прийому платежів у власних валютах.
До повномасштабної війни Росія постійно збільшувала свої інвестиції в юані в рамках кампанії з диверсифікації резервів. Хоча ці активи не були заморожені санкціями США та Європи, доступ Росії до них все одно обмежений.
У документі говориться, що активи в юані можуть сягнути $180 млрд. План передбачає витратити ці гроші протягом наступних трьох-п’яти років, щоб допомогти покрити величезні витрати на заміну іноземних технологій і перенесення транспортної інфраструктури на нові ринки в Азії.
